Система образів повісті Григорія Квітки-Основ'яненка «Козир-дівка»

Царський уряд заселяв українські землі мігрантами: російськими чиновниками, робітниками, купцями, єврейськими дрібними торговцями та ремісниками, представниками інших національностей.

Неприйняття феодальних порядків сприяло селянським протестам,які мали переважно стихійний та локальний характер. Форми протесту були різні: скарги селян губернаторам на своїх панів, відмова від праці,вбивства поміщиків ,утечі від панів та збройний опір.

XIX ст. характеризувалося пробудженням національної свідомості українців,яке почалося ще наприкінці XVIII ст. та активно набирало сили на Лівобережжі та Слобожанщині. Важливим чинником, що сприяв національному пробудженню в Україні був вплив європейського суспільного життя. У XVIII- XIX ст. формуються національні держави. Пробуджується національна свідомість слов'янських народів, насамперед чеського,болгарського та сербського. Але головним фактором пробудження національної свідомості була динамічна зміна умов життя.

Виникнення та поширення нових ідей відбувалося завдяки новій категорії людей, яких у Східній Європі називали інтелігенцією. У широкому розумінні цього слова,це були люди,які мали вищу освіту. Але у вужчому значенні, інтелігенція - це люди, які присвятили себе покращенню соціального, політичного та культурного становлення народу. Інтелігенція з 'явилася у містах. Харків, де було засновано університет(перший в підросійській Україні), став одним із перших осередків української інтелігенції. Перше покоління української інтелігенції постало із дворян, які були нащадками козацької старшини. Також невелику кількість перших інтелігентів становили  сини духовенства, міщан та козаків. Дуже рідко серед інтелігенції траплялися селяни. За чисельністю інтелігенція в Україні була досить невеликою. Серед невеликого середовища людей, які мали освіту, лише деякі виявляли інтерес до українських національних проблем. Інтелігенти створювали гуртки, в яких обговорювали питання та проблеми філософії, ідеології тощо. Українська інтелігенція зосередила свою увагу на історії,фольклорі,мові та літературі українського народу.  На початок XIX ст. українська мова була розвиненою,виразною та багатою. Але розмовляли українською мовою переважно прості люди та селяни, а заможна верхівка, чиновники користувалися російською. Інтелігенція поставила перед собою завдання розповсюдження української мови. Інтелігенти захищали українську мову від нападів реакціонерів, розмовляли українською мовою в повсякденному житті та створювали україномовні наукові праці. Зачинателем української літературної мови став письменник Іван Котляревський, який написав поему «Енеїда» народною українською мовою. Формування літературної мови сприяло створенню словників, граматик, видання збірок фольклору. Вивчення історії свого народу відігравало величезну роль в зростанні національної свідомості. У 1822 р. Дмитро Бантиш-Каменський закінчив свою чотиритомну «Історію Малоросії». Поширеним також було вивчення фольклору. Молоді інтелігенти подорожували селами, збирали та публікували надбання народної творчості.

Отже, на початку XIX ст. соціально-економічне та політичне становище України було надзвичайно складним. Українські землі були зовсім позбавлені автономності. Досі існував кріпосницький лад, що надзвичайно погіршував становище селян. Народ мав ніяких прав та потерпав від соціального, національного та релігійного гноблення.

Та,незважаючи на гноблення російським урядом українського народу, культури,мови, в України набував сили етап національного відродження. Саме в цей період формується такий прошарок українського суспільства, як інтелігенція, завдяки якій відбувається національне пробудження українців.

 

 

Література  кінця XVIII ст. -початку XIX ст. називається новою,бо це була література з новою тематикою,новими героями та новим мовним оформленням. Література початку XIX ст. мала новий погляд на народ як позитивного героя художнього твору,чим обумовлюється її відповідна система художніх засобів. Джерелом оновлення змісту та форми української літератури була народна творчість. Літературний процес у перші десятиліття XIX ст. розвивається під сильним впливом ідей національно-культурного відродження, ідеології просвітництва і романтизму та за змістом і художніми формами набуває ознак нової європейської літератури. На основі живої народної мови створюється літературна мова,зачинателем якої був Іван Котляревський. Саме з виходом його «Енеїди», що написана українською народною мовою,починається епоха нової української літератури.  Основні творчі методи літератури цього періоду — це просвітительський реалізм ,сентименталізм, романтизм; основні жанри - бурлескно-травестійна поема, байка, балада, соціально-побутова п'єса, етнографічно-побутова повість.Найвидатніші представники-      Іван Котляревський, Грицько Квітка-Основ'яненко, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Маркіян Шашкевич та ін. Ці письменники широко використовували надбання української літератури попередніх часів, досвід слов'янських літератур і світової літератури. Вони яскраво змальовували  дедалі більше сторін сучасного й минулого життя суспільства. З співчуттям і прихильністю вони відображали внутрішній світ, сподівання, буденне життя, побут, звичаї, гумор простих людей, людей праці - селян і селянок, наймитів, міщан, ремісників, козаків.

Значна заслуга в розширенні літературного діапазону української мови належить харківським романтикам(Ізмаїл Срезневський, Амвросій Метлинський, Микола Костомаров, Левко Боровиковський, Михайло Петренко, Опанас Шпигоцький). Харківські романтики розробляли тематику української літератури на основі народних творів(пісень,переказів,легенд).

Щоб донести свої твори до освіченого читача, українські письменники зверталися до російських часописів, що виходили у Москві та Петербурзі. Багато з них публікували українські твори, навіть ті,що написані українською мовою.

В цей період вводяться нові жанри художньої літератури: повість, оповідання, нарис, байка, балада, опера-драма, водевіль, ода, лірична пісня, ліроепічна романтична поема та ін. Засновником української прози був                            Грицько Квітка-Основ'яненко. Поява його першого тому «Малороссийских повестей» в 1834 році була визначною подією в українській літературі та початком розвитку української прози.

Під впливом літератури Східної України розвивалася література на західноукраїнських землях. Прогресивно настроєна інтелігенція із захопленням