Система образів повісті Григорія Квітки-Основ'яненка «Козир-дівка»

Ївга- головний персонаж твору, саме її автор називає козир-дівкою. Образ Ївги належить саме до «добрих людей» його творів. Через образ Ївги простежується тенденція  творчості Квітки до відображення ідеального типу селянської дівчини, кращих рис її характеру. Вже з самої назви твору можна зрозуміти, що головний пафос цієї повісті - зобразити бойовий, діяльний тип жіночого характеру з демократичного селянського середовища.  Ївга- дочка Трохима Макухи -, зображується як дівчина, що має бойовий характер, тверду волю, кмітливість  та рішучість: «…бо там така була розумна, бойка, моторна: ще ти їй тільки стань надогад закидати, а вона вже й розконпонувала ,що й куди йде, що за чим слідує і для чого; а вже що вигадати і як яке діло до кінця звести, то, Макухо, спитай Ївги: вона тебе на розум наведе і совіт добрий дасть» [3,с. 233-234]. Вона стає господаркою після смерті матері і саме завдяки Ївзі господарство ведеться успішно. Образ Ївги є еволюцією авторського ідеалу селянської дівчини, яким раніше був образ Марусі з однойменної повісті. У цих двох образах є багато спільних рис: Ївга, як і Маруся скромна, звичайна, тиха дівчина, яка щиро любить звичайного парубка Левка та залишається йому вірною. Але, на відміну від Марусі, у Ївги відсутня виняткова релігійність, вона здатна боротись за своє щастя до кінця та не скоряється нещастю,яке випало на її долю, вона дорожить своїми земними радощами та в неї відсутні риси християнського аскетизму. Ївга є володарем свого становища, вона відчуває в собі сили та рішучість для важкої боротьби за своє щастя, за свою кохану людину.  В повісті наявний такий засіб образотворення як характеристика героя іншими персонажами,зокрема характеристики Ївги губернатором: «-Ну,ти настоящая козир-дівка:виклопотала-таки свого жениха, ослобонила його з Сибірі!»[3,c.276]. Також Грицько Квітка-Основ'яненко зазначає, що люди назавжди нарекли її козир-дівкою: «А Ївга, вже вона й замужем,вже вона й молодиця, вже і діточок наводила, а в людей усе вона козир-дівка!» [3,c.283].  Автор використовує елементи сентименталізму в описі Ївги: «Проворна, моторна, смілива, на річах бойка,без пащекування, а так, тихесенько, звичайненько; та вже ніхто її не обдурить, ні заляка, ні зопинить, ні з думки не зіб'є: коли що надумала, так вона вже не подасться, доведе до кінця; та й розумненька собі була: від матері набралася. Так така не дійде, куди їй треба і куди надумала?» [3,с. 254]. Ївга відзначається глибиною та щирістю почуттів до своєї коханої людини. По-перше, вона покохала батрака свого батька Левка і це її ніяк не бентежило, вона не прагнула вийти заміж за багатого парубка. По-друге, коли з Левком трапилося нещастя, вона не відмовилася від нього, не засуджувала за його вчинок, вірила, що він насправді не злодій та робила все, щоб допомогти йому. Ївга виявляє свою енергійність, сміливість та рішучість:вона насмілилась піти в губернське місто, щоб визволити свого коханого.  Вона спостережлива та має здатність узагальнити події, саме тому вона виходить переможцем у протистоянні з сільською владою, чиновниками різного рангу. Також Ївга відзначається своїм оптимізмом,вірою в краще та готовністю чекати своєї долі. Такі її риси яскраво виявлені в епізоді, коли справник помилково сказав їй, що Левка відпустять. Ївга чекала декілька днів та,навіть,коли Левко так і не повернувся, все одно не втрачала надії на краще: «Думає собі, що Левка по приказу справничому як випустили,то, може побіг до річки викупатись, а там, може, до своєї дядини побіжить…От і ранок. Не йде Левко. «Еге,- думає Ївга,- знаю ,знаю! Отсе ж він пішов до людей збирати гроші, що пороздавав…» [3,c. 250]. Саме оптимізм є однією з важливих ознак художньої реальності «Малороссийских повестей». Оптимізм тут християнський, що живиться ідеєю вищої справедливості. Разом з тим він поєднується з вірою у моральну природу людини. Ївга дуже розумна, кмітлива та здатна розбиратися в людях. Тому вона одразу відмовляє писареві, що залицявся до неї, розуміючи, що його цікавить господарство її родини. Ївга шанує свою гідність та не дозволяє себе зневажити. «Щоб ти не дождав із твоїм родом поганим писарським!- так гукнула на нього Ївга.- Чи можна, щоб я проміняла мого Левка, кого мені мати покійна веліла шанувати, та на тебе мерзенного , п ' явку людську! Зошлете його в Сибір- піду й я за ним». Своє горе Ївга пов'язує із загальним станом речей та розуміє, що таке нещастя трапляється з багатьма бідними та беззахисними людьми у сучасному їй суспільстві.

Цікаво, що Ївга належить до верстви заможних селян та попри це не втратила своєї гідності та залишається чесною. Автор пояснює це тим, що Горпина,мати Ївги, дуже гарно її виховала та Ївга «від матері набралася» [3,с. 254] всіх кращих рис її характеру.

Образ такої рішучої, цілеспрямованої, вольової, гострої на язик козир-дівки був  традиційним для