Система образів повісті Григорія Квітки-Основ'яненка «Козир-дівка»

Визначне місце в  суспільному житті та українській літературі того часу посідав Грицько Квітка-Основ'яненко. Він розповсюджував ідеї надання освіти для селян, розширяв народну тематику в літературі, став основоположником нової української прози. Письменник зробив великий внесок у розвиток української культури та літератури. Саме завдяки йому читач знайомиться з простою людиною, представником демократичної верстви суспільства та показав їх найкращі риси: чесність, доброту, працьовитість, порядність.

 

 

 

Сентиментально-реалістичні повісті становлять значну частину творчості Грицька Квітки-Основ'яненка. В цих повістях реалістично замальовується багато сторін дійсності,порушується тогочасні важливі суспільно-побутові проблеми, змальовується позитивний герой з народу. Певною мірою більшість з цих творів мають риси сентименталізму. Сентиментально-реалістичні повісті входять до складу «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцъком Основьяненком».

Реальність «Малороссийских повестей» локалізується в межах світу простого народу. Простота в цих творах виступає як  природний стан людини. Вчинки простих людей в повістях Грицька Квітки-Основ'яненка регламентовані та звіряються з моделлю християнської доброчесності. Автор повчає читача,закликає дотримуватися буденних правил, що є природними для простої людини:праці,доброчесності,шануванні старших тощо.

Грицько Квітка-Основ'яненко виступає як оповідач, який переповідає почуте чи побачене, при цьому подає свою власну версію подій та явищ реальної дійсності,додає свої коментарі та повчання у вигляді монологів та сентенцій, які,в основному, розташовуються на початку чи кінці твору. Всі ці повчання різні за змістом чи пафосом,але з них складається цілісна система поглядів на світ.

До сентиментально-реалістичних повістей традиційно відносять «Козир-дівку»(1838). Але сентименталізм в цьому творі виявляється лише в окремих елементах, які не можуть повною мірою визначити жанр твору. Сентименталізм позначився на наявності сентиментально-ідилічних картин( звільнення Левка, одруження Ївги з Левком, перемога справедливості в кінці твору).За жанровими ознаками «Козир-дівка»-соціально-побутова повість, в якій багато реалістичних образів та картин. В повісті досить яскраво відображаються засади критичного реалізму. Це стосується конфлікту твору, в якому відображається жорсткі умови суспільного життя. Цей твір характеризується великим обсягом подій,складністю сюжетної структури.

В основі «Козир-дівки» лежить морально-побутовий конфлікт, що переростає в конфлікт гостро соціальний. Тут зображується зіткнення знедоленої селянської дівчини з експлуататорською владою. Проте в кінці твору Квітка порушує принцип життєвої правди та штучно розв'язує цей конфлікт.

Пантелеймон Куліш називає «Козир-дівку» «гірким докором тим людям,що вибились із темного неписьменного народу у законники, да й засіли в законах,як миші в засіці»[15,c. 291]. Високо оцінив «Козир-дівку» Іван Франко. Він стверджував,що «найглибше до основи тодішнього селянського життя сягають повісті «Козир-дівка» і «Сердешна Оксана»[19,c.89].

В повісті «Козир-дівка» автор виступає у ролі оповідача, який розповідає почуту або побачену історію. Грицько Квітка-Основ'яненка дуже вдало зумів використати ефект злиття автора та оповідача. Образ оповідача є однією з характерних рис творчої манери письменника.

На початку твору наявне повчання читачів: «Нічим ми так не согрішаємо на світі, як язиком,осуджаючи один одного. Йде чоловік вулицею, - уже ми й знаємо, куди він іде і зачим; задумався чоловік, - уже ми й знаємо, що в нього є на думці…»[3,с. 233]. Це повчання вводиться автором з метою пояснення головної думки твору, для чого цей твір було створено та  для того, щоб читачі зрозуміли ,що хоче донести їм автор та як не можна чинити. Завдяки образу оповідача ми можемо простежити напрям думок автора. В повісті «Козир-дівка» цією головною думкою є «Знаймо самі себе,а  про другого, хоч певно знатимемо чи бачитимемо, нам нужди мало; бо бува й так, що нам здасться і всі говорять, що такий-то чоловік от те й те зробив, от той чув од такого, а такий-то й сам бачив…Еге!А як дійдеться до діла, так се він робив не на зло кому, а всім на добре, або коли й шкоду кому зробив, то зовсім не той, на кого казали, а такий виноват , на кого не думали, й не гадали» [3,с. 233]. Такі повчання Грицько Квітка-Основ'яненко вводив у твір, бо його повісті були розраховані на читачів з простого люду. В цьому простежується така виразна риса творчої манери                                         Грицька Квітки-Основ'яненка, як дидактизм. Саме через такі повчання автора можна дослідити систему його поглядів. В повісті «Козир-дівка» автор, постійно звертаючись до реципієнта, відносить і себе до людей, яким адресоване це повчання: «Та так осудимо, так перекоренимо його, що йому й на думку не спадало таке робити, а ми уво всім його обвинуватимо» [3,с. 233]. Таким чином автор досягає близькості із читачем. У реципієнта виникає враження того, що він належить до товариства, де всі мають схожі переконання, однаково оцінюють героїв та їх вчинки.

Микола Зеров відзначив роль творчості письменника в історії української літератури «як винахідника розповідної манери» [11,с.113]

У  Квітчиних творах, які написані українською мовою,  одним із головних персонажів є образ селянської