Українські запозичення в англійській мові

Зміни в елементах мови, як правило, нерівномірні. Це пояснюється тим, що до її словникового складу проникають найбільш мобільні елементи мови, рідше – стійкі частки її фонду. Граматична будова мови, на відміну від лексичної, рідко піддається іншомовному впливу.

Причинами такого впливу є різноманітні види взаємодії народів-носіїв мови: війни, подорожі, торгівля та ін. Кожний історичний період характеризується не тільки домінуванням одного з цих видів, а й різною інтенсивністю запозичень, яка залежить, в тому числі, й від ступеня спорідненості мов, що взаємодіють.

Довгий час помилкові уявлення щодо феномену запозичень стосувалися не лише перебільшення їх ролі в розвитку мови. Інтерес та наукові пошуки лінгвістів були обмеженими та однобічними: їх цікавили, в основному, джерела і дати запозичень, а також їх історичні причини і передумови.

Проте, деякі науковці випереджали свій час, критикуючи такий підхід до вивчення запозичень. О. О. Потебня, відомий російський мовознавець XIX століття, стверджував, що походження запозичених слів не має такого великого значення, як їхнє подальше існування у системі мови. Він вважав, що потрібно цікавитися тим, що додалося, що було створено в результаті діяльності, яка відбувалась завдяки певному поштовху при запозиченні слова від іншого народу [8, с. 65].

Тоді такий підхід не отримав схвалення, але сучасні вчені дотримуються схожих поглядів. Їх цікавить не лише, звідки і як прийшло слово, але і як воно асимілювалося, чи підпорядкувалося граматичним та фонетичним нормам, чи змінило значення, чи спричинило подальші зміни у словниковому складі мови, частиною якої стало.

О. О. Потебня також зазначав, що процес запозичення носить творчий характер. Він стверджував: «Запозичувати – це означає брати для того, щоб у тебе була можливість внести в скарбницю людської культури більше, ніж отримувати» [8, с. 68].

Сучасний підхід до проблеми запозичень дозволяє виявити закономірності, що керують процесом розвитку мови на лексичному рівні, прослідкувати зв'язок між історією слова, історією мови і народу, розвитком його культури.

Так, розглядаючи розвиток слова toll – «мито», недостатньо знати, що воно походить від пізнього латинського toloneum «митниця; місце збору мита», яке, у свою чергу, є викривленим teloneum, що походить від грецького слова τελώνης, що означало «збирач податків, митар». Грецька основа слова складається з двох коренів: τέλος – «кінець, мета; податок», і ωνέομαι – «купляти». Від першого кореня в англійській мові виникли похідні teleology та philately. Саме слово toll набуло кількох додаткових значень. Окрім мита взагалі, воно означає плату за міжміську телефонну розмову і плату за користування залізничним транспортом. Вживається воно також у переносному значенні. Фразеологізм “road toll” означає «нещасні випадки на дорогах» [13].

Оскільки мова носить системний характер, жодне поповнення словника шляхом запозичення не може залишити без наслідків решту словникового запасу. Запозичене слово набуває одного або кількох додаткових значень, перебирає на себе значення одвічних слів мови, семантично близьких до нього. Залежно від особливостей мови, що запозичує, може змінитися градація значень слова, тобто будь-який другорядний смисл може стати головним, і навпаки. Інколи одвічні слова взагалі витісняються з ужитку.

Так, іменники heaven і wrath звузили своє значення під впливом скандинавських запозичень sky і anger. А одвічні слова, які означали відповідно поняття «ріка», «битва», «армія», були витіснені французькими river, battle, army.

Прослідкувати взаємодію запозичень із одвічними словами можна також на прикладі слів на позначення поняття «працювати». У середньоанглійський період до одвічного werken додалися запозичення labouren – «трудитися, докладати зусиль» (від давньофр. labourer – лат. laborare) і travaillen – «важко трудитися» (від давньофр. travatiller – лат. trepaliare). Labouren було семантично близьким до одвічного слова swincan і скоро витіснило його у територіальні діалекти. Слово travaillen, навпаки, не прижилося у мові, програвши одвічному werken, і його семантична структура піддалася змінам. Основним його значенням у XVI століття стало «подорожувати» (сучасне англійське to travel), і так воно витіснило одвічне дієслово lithen, яке було маловживаним ще до появи запозичення.

Пізніше до складу англійської мови увійшов давньофранцузький іменник travail – «важка праця; муки при пологах». На відміну від дієслова travaillen, іменник не піддався значним фонетичним змінам, зберігши наголос на другому складі. Згодом від нього також було утворено дієслово з відповідним значенням «важко трудитися; мучитися при пологах». Таким чином, з’явилася так звана дублетна пара to travel – to travail [3, с. 310].

Однак, явище витіснення одвічних слів іншомовними не є обов’язковим для англійської мови. Іноді значення запозичень та їх одвічних відповідників розмежовуються територіально або стилістично. Так, французьке запозичення people (від фр. peuple) витіснило одвічне слово folk у розмовну сферу вживання, а значення одвічного дієслова abide набуло поетичного відтінку, поступившись місцем французькому ж remain (від давньофр. remainder). Слово folk не лише змінило сферу вживання, а й звузило своє значення та набуло специфічного емоційного забарвлення: його вживають, говорячи про свою сім’ю, земляків, в основному – у побутовому, розмовному мовленні [3, с. 310].

Окрім питання про роль запозичень у словниковому складі мови, у мовознавстві існує також так звана проблема запозичень, тісно пов’язана з теорією перекладу. Дослідників цікавлять