Українські запозичення в англійській мові

3) латинські запозичення другого періоду (VI – VII ст. н. е., запровадження християнства) ;

4) скандинавські запозичення (VIII – X ст., скандинавські набіги та завоювання) ;

5) старі французькі запозичення (XII – XV ст., норманське завоювання) ;

6) третій період латинських запозичень (XV – XVI ст., доба Відродження) ;

7) нові французькі запозичення (після XVI ст.) ;

8) Запозичення з інших мов, зумовлені різноманітними зв’язками між країнами: грецької, італійської, голландської, іспанської, російської, української, німецької [3, с. 305].

Е. Дубенець пропонує спрощену класифікацію запозичень за мовою походження:

1) романські запозичення (запозичення з латини, французької, італійської, іспанської мов) ;

2) германські запозичення (скандинавські, німецькі, голландські) ;

3) російські запозичення [5, с. 108-117].

За Г. Антрушиною, класифікація запозиченої лексики за джерелом запозичення передбачає такі її типи:

1) кельтські запозичення (V-VI ст. н. е.) ;

2) латинські запозичення:

перший шар (І ст. до н. е.) ;

другий шар (VII ст. н. е.) ;

третій шар (доба Ренесансу) ;

3) скандинавські запозичення (VIII-XI ст. н. е.) ;

4) французькі запозичення:

норманські (XI-XIII ст. н. е.) ;

паризькі (доба Ренесансу) ;

5) грецькі запозичення (доба Ренесансу) ;

6) італійські запозичення (починаючи з Ренесансу і надалі) ;

7) іспанські запозичення (від Ренесансу і надалі) ;

8) німецькі запозичення;

9) індійські запозичення;

10) російські запозичення;

11) запозичення з інших мов [1, с. 40].

За ступенем асиміляції, запозичення поділяються на повністю асимільовані, частково асимільовані та не асимільовані (варваризми).

Е. Дубенець вказує на фактори, що впливають на асиміляцію слова:

1) група мов, з якої було запозичене слово (якщо мови, що взаємодіють між собою, належать до однієї групи, то процес асиміляції відбувається легше) ;

2) форма запозичення слова – усна чи письмова (слово, запозичене в усній формі, асимілюється швидше) ;

3) частота вживання слова у мові, що запозичує (швидкість асиміляції прямо пропорційно залежить від частоти вживання слова) ;

4) тривалість існування слова у мові, що запозичує (з часом зростає ступінь асиміляції) [5, с. 104].

Г. Антрушина зазначає, що процес асиміляції запозичень відбувається у трьох площинах: фонетичній, граматичній, семантичній [1, с. 50].

Щодо фонетичної адаптації запозичень, то цей процес можна проілюструвати різними фонетичними варіантами слова garage:

[ɡaˈʀaːʒ] – [ˈɡæʀaʒ] – [ˈɡæɹɪd͡ʒ]

Оскільки характерною рисою фонетичної системи англійської мови є наголос на першому складі, то французькі слова, що мали наголос на останньому складі, змінюють його: capital, courage, chivalry, service [5, с. 105].

Сутність граматичної адаптації полягає у повній зміні парадигми запозиченого слова. Іменник рано чи пізно змінює систему відмінків, дієслово – дієвідміну [1, с. ].

Під семантичною адаптацією мається на увазі пристосування до системи значень словника [1, с. 50]. Процес семантичної асиміляції залежить від слів, які вже існують у мові, що запозичує. Як правило, полісемантичне слово не зберігає усі свої значення у новому середовищі. Так, запозичене із російської мови слово sputnik вживається в англійській лише в одному із своїх значень [5, с. 105].

Повністю асимільовані запозичення – це слова, які адаптувалися до норм мови, що запозичує, таким чином, що їх ледве можна впізнати як запозичення. Вони відповідають усім морфологічним, фонетичним і орфографічним нормам мови, до складу якої увійшли. Наприклад, слова dinner, farm, take, cat, cup зовсім не належать до одвічної англійської лексики, але сприймаються як суто англійські [1, с. 49].

Так, повністю асимільовані дієслова належать до правильних дієслів, наприклад, correct – corrected. Повністю асимільовані іменники утворюють форму множини за допомогою закінчення -s: gate – gates.

Частково асимільовані запозичення можна розділити на такі групи:

1) запозичення, не асимільовані семантично, адже вони означають поняття, притаманні тій країни, з мови якої були запозичені: sari, sombrero (одяг), shah, rajah, tsar (іноземні титули) ;

2) запозичення, не асимільовані граматично, наприклад, деякі іменники грецького та латинського походження зберігають специфічну форму множини: phenomenon – phenomena, datum – data;

3) запозичення, не асимільовані фонетично. До них відносять слова, що починаються на звуки [v] та [z]: voice, zero. В одвічних словах ці приголосні звуки вживаються лише в інтервокальній позиції, як алофони звуків [f] та [s]: loss – lose, life – lives. Деякі скандинавські запозичення мають не палаталізовані приголосні або сполучення приголосних, наприклад, [sk] у словах sky, skate, ski, а також [k] та [g] у словах girl, get, kid, kill.

Деякі французькі запозичення зберігають наголос на останньому складі: police, cartoon. Деякі з них також зберегли специфічні комбінації звуків, наприклад [a: ] у словах camouflage, boulevard, [wa: ] у словах memoir, bourgeois.

У багатьох випадках від решти англійського словникового складу відрізняється не окремий звук, а звучання слова повністю, як-от у запозиченнях з романських мов: confetti, incognito, tomato, potato, tobacco;

4) запозичення, частково асимільовані графічно. Так, при написанні