Відтворення в перекладі національно-специфічних та інтернаціональних особливостей компліменту (на матеріалі української та англійської мов)

24 квітня 2014 р.).

Кваліфікаційна робота бакалавра складається зі вступу, двох розділів з відповідними висновками, загальних висновків та списку використаних джерел.

 

 

 

Основні ідеї прагматики були закладені Ч.С. Пірсом, а сам термін «прагматика» у науковому значенні запровадив Ч.У. Морріс, один із засновників семіотики. Він розділив семіотику на семантику – вчення про відношення між знаками та об’єктами дійсності, синтактику – вчення про відношення між знаками, і прагматику – вчення про відношення знаків до їх інтерпретаторів. Отже, на думку Ч.У. Морріса, прагматика вивчає поведінку знаків в реальних процесах комунікації та має справу з усіма психологічними, біологічними та соціологічними явищами, які спостерігаються при функціонуванні знаків [22, с. 3].

Для прагматики важливим досягненням стало створення Г.П. Грайсом теорії значення мовця. Автор підкреслює різницю між тим, що мовець сказав, та тим, що він хотів сказати ( what is said та what is meant). Розмежовуються поняття панхронічне (позачасове) та оказіональне значення. Спосіб вираження мовцем значення може бути: а) конвенціональним (за допомогою певного слова чи словосполучення); б) неконвенціональним (виявлення змісту сказаного не спирається при цьому на конвенціональне вживання слів) [9, с. 75]. Дж. Мілль, Б. Рассел та Г. Фреге привернули увагу своїми дослідженнями до денотативної та конотативної сторін мовного знака. Тим самим вони диференціювали поняття значення, яке утворюється способом позначення, відношенням імені до денотату, його референцією; та смисл, у ролі якого виступає інтенсіональний компонент, структура ознак, що співвідносяться з денотатом. Значенню, таким чином, надавався статус постійного, стабільного компонента мовного знака, спільного для всіх носіїв мови, в той час, як смисл визнавався категорією індивідуальною, такою, що раз у раз змінюється в залежності від умов мовленнєвої ситуації, особистих характеристик суб’єкта тощо. 

Термін «прагматичне значення» використовується в сучасному мовознавстві цілком неоднозначно. Як зазначає В.Н. Комісаров: «... з філософських концепцій сучасної семіотики мовознавство запозичило предусім ідею про три типи відносин, які властиві будь-якому знаку, в тому числі і знакам природніх мов: семантичних, які відображають зв’язок знаку з предметом, який він позначає, синтаксичних, які пов’язують даний знак з іншими знаками цієї ж системи, та прагматичних, які визначають зв’язок між знаком та особами, які використовують їх в процесі мовлення» [16, с. 101]. 

З точки зору прагматики значення виступають як окремі випадки вживання тієї чи іншої мовної одиниці. Як відомо, «слово як знак – це не лише компактний квант інформації, а ще й одиниця, наділена величезною потенцією при зміні форми отримувати додаткове значення» [66, с. 83]. Окрім цього, створення нових смислів може протікати і на базі старої, уже існуючої форми мовних одиниць. 

У взаємодії значення як феномену мови та прагматичного значення суттєвими є відношення засобу та цілі: мовні засоби служать засобом (точніше, одним із засобів) для вираження смислу в тому чи іншому конкретному висловлюванні. Задача мовця у процесі комунікації полягає у перекодуванні мовних значень в актуальний смисл, а завдання слухача – у розкодуванні результатів даних перетворень. 

Отже, прагматичне значення визначають як значення, що передає відношення між носієм інформації і його функцією, тобто відношення між використанням висловлювання і його результатом [58, с. 54]. Виділяють три основні аспекти прагматичного значення: а) інформативний або описовий; б) контрольний (який направляє дії інших) і в) емотивний [56]. Інший поділ – на інформацію, інструкцію і мотивацію [54], що визначаються, відповідно, як результат можливого вибору, здійснюваного адресантом, як ефективність його дій і як оцінка ним можливих ефектів вибору.

Зазначимо, що цілий ряд вчених, які у своїх працях знайшли застосування поняттю «прагматичне значення», позначають його іншими термінами: «актуальне значення» [61, с. 22], «текстовий варіант значення» [58, с. 108-109], «оказіональне значення» у протилежність узуальному 

[52, с. 94]. 

Прагматичне значення також іноді називають «значенням мовця» 

[2, с. 356]. «Якщо традиційно семантичні концепції базуються на відношеннях між мовними одиницями та деякою ідеалізованою категорією (поняттям, класом об’єктів), то прагматика спрямовує свою увагу на відношення між суб’єктом, який говорить, та його мовленнєвим твором. Семантична формула the word means (слово означає), була замінена виразом the speaker means (мовець має на увазі)» [2, с. 356]. «Значення мовця» далеко не завжди співпадає із об’єктивним смислом речення, яке може вміщувати непрямі смисли. «Не завжди можна судити зі значення речення про те, що хоче сказати мовець своїм висловлюванням» [63, с. 68]. Здатність мовця належним чином виражати та передавати свої комунікативні наміри та спроможність слухача або читача їх розпізнавати та сприймати складають частину компетенції в області мови. 

Прагматичне значення буває, як правило, багатше за реалізоване в ньому мовне значення. У процесі формування прагматичного значення у мовленні мають місце як процеси активізації системних значень мовних одиниць, так і залучення до мовленнєвого смислу (за допомогою ситуації та контексту) комунікативно значущих компонентів тих наших знань про світ, які в значення системних мовних одиниць не входять.