Відтворення в перекладі національно-специфічних та інтернаціональних особливостей компліменту (на матеріалі української та англійської мов)

Слова з прагматичним значенням В.І. Говердовський називає «конотемами». Конотеми містять інформацію, що відображають сегмент даних про суб’єктивне віддзеркалення об’єктивного світу й емоційне ставлення мовця до предмета мовлення, передають сукупність свідчень про мовленнєві чинники, зумовлені співвідношенням мови і дійсності; надають інформацію про зовнішній світ [8, с. 82].

Таким чином, якщо виходити із уявлень про мову як продукт комунікативних ситуацій, прагматичне значення можна визначити як категорію, що сформувалася у процесі комунікативної діяльності та як її результат. У реальній мовленнєвій комунікації питання про прагматичне значення розглядається як «проблема смислоутворення та смислоперетворення при сприйнятті, передачі та розумінні повідомлення у конкретних комунікативних актах, коли мовна номінація виявляється лише умовно самостійною, повністю підпорядковуючись законам функціонування мови як засобу спілкування» [35, с.11]. 

Прагматичне значення так чи інакше пов’язане з комунікативною інтенцією мовця. Прагматичне значення, тобто те, заради чого й з якою метою воно вживається, висловлення набуває в процесі вербальної комунікації. Являючи собою значення пропозиції, вжитої в певній ситуації з певною метою, прагматичне значення не вичерпується іллокутивною силою висловлення, до нього додається модально-оцінні й емотивні нашарування, що складають кадр, в який вписується викладення події. У кінцевому підсумку, прагматичне значення висловлення визначається комунікативною інтенцією мовця.

 

 

З самого початку необхідно підкреслити, що поняття прагматики в мовознавстві (і ширше − в семіотиці) аж ніяк не зводиться тільки до поняття прагматичних значень мовних (і взагалі знакових) одиниць. Це поняття набагато ширше − воно включає в себе всі питання, пов’язані з різним ступенем розуміння учасниками комунікативного процесу тих чи інших мовних одиниць та мовних творів, і з різним їх трактуванням залежно від мовного і немовного (екстралінгвістичного) досвіду людей, що беруть участь у комунікації. У цьому сенсі прагматика виходить далеко за рамки власне прагматичних значень мовних знаків і навіть за рамки мікролінгвістичної проблематики взагалі, зтикаючись з дослідженнями екстралінгвістичних факторів мови, таких як предмет, ситуація і учасники мовного акту. 

На жаль, лінгвістична теорія прагматичних значень досі розроблена набагато менше, ніж теорія значень преференціальних. Тим часом не підлягає сумніву, що система прагматичних значень, що виражаються в мові, є досить складною і що ці значення є неоднорідними. 

Л.С. Бархударов до числа прагматичних значень відносить стилістичну характеристику слова, його регістр (експресивну характеристику) та емоційний колорит слова, тобто ті компоненти сематнтики слова, які зазвичай відносить до його конотації. Далі Л. С. Бархударов вказує, що «... до прагматичного значення слова належить те, що прийнято вважати його конотацією, маючи на увазі додаткові асоціації, які слово викликає у носіїв мови. Конотація також має емоційно-образний характер, але вона не є частиною значення слова» [3, с. 119].

Класифікація типів прагматичних значень за Л.С. Бархударовим [4]: 

1.Стилістична характеристика слова. Поряд зі словами, що вживаються у всіх жанрах і типах мовлення (тобто стилістично «нейтральні»), існують слова і словосполучення, вживання яких обмежено певними жанрами і типами. Закріпленість слів за певними мовними жанрами стає їх постійною характеристикою та компонентом їх прагматичного значення. У цьому сенсі і вживається термін «стилістична характеристика слова».

В цілому представляється правомірним виділяти два основних типи мови: побутово-розмовну та книжково-письмову. У межах цієї останньої розрізняються такі основні жанри: 1 ) художня література; 2 ) офіційно-науковий жанр ; 3 ) публіцистичний жанр. Кожен з цих жанрів, в свою чергу, підрозділяється на різновиди: так, всередині художньої літератури розрізняються художня проза, драматургія і поезія; всередині офіційно-наукового жанру − тексти офіційно-ділові, газетно-інформаційні, документально-юридичні та науково-технічні; всередині публіцистики − суспільно-політична література, газетно-журнальна публіцистика (у вузькому сенсі) і ораторська мова.

Не всім перерахованим жанрами мовлення, однак , властиво вживання певних, характерних саме для даного жанру, лексичних одиниць. Так, не існує якого-небудь шару лексики, вживання якої було б властиво виключно або навіть переважно мові художньої літератури − відмінною рисою цього жанру (крім поезії, яка має свій специфічний словник) є якраз широке використання лексики , що належить самим різним стилістичним верствам. Немає свого специфічного словника і у мови публіцистики. У відповідності до цього можна виділити наступні види стилістичної характеристики слів:

нейтральна лексика: слова, які вживаються у всіх типах і жанрах мовлення, тобто вони є «стилістично немаркованими» (chair, to go, to work, a tree); 

побутово-розмовна лексика: слова, які вживаються в усному мовленні в неофіційних ситуаціях і, як правило, не вживаються в письмовому мовленні (Bobby, booze, dough, duck, movie, buddy, to filch);

книжна лексика: слова, які вживаються тільки в письмовому мовленні (у будь-яких його жанрах) і не вживаються в побутово-розмовному мовленні, хоча в офіційних ситуаціях вони можуть вживатися і в усному мовленні (inebriety, conflagration, pecuniary, to commence, thereby);

поетична лексика: слова, які вживаються переважно в мові поезії (іноді також в урочистій прозі) (oft, morrow, steed).

лексика термінів: слова, які вживаються тільки або переважно в офіційно-науковому