Відтворення в перекладі національно-специфічних та інтернаціональних особливостей компліменту (на матеріалі української та англійської мов)

Також прагматичні проблеми перекладу безпосередньо повʼязані з жанровими особливостями оригіналу і типом рецепторів, для яких він призначається. 

Прагматичне ставлення рецептора до тексту залежить не тільки від прагматики тексту, але і від того, що собою представляє даний рецептор, від його особистості, фонових знань, попереднього досвіду, психічного стану та інших особливостей. 

Встановлення необхідного прагматичного ставлення рецептора перекладу до повідомлення, яке йому передається, в значній мірі залежить від вибору перекладачем мовних засобів при створенні ним тексту перекладу. 

Лінгвістичний аналіз перекладу дає багатий матеріал для рішення цілого ряду кардинальних проблем, які виникають в зв’язку з прагматикою мови і мовлення. 

В лінгвістичній літературі прагматичний аспект розглядається з трьох різних точок зору. По-перше, з’являється питання про передачу прагматичних значень слів оригіналу. По-друге, прагматика перекладу трактується як прагматичне завдання конкретного акту перекладу. По-третє, висувається вимога прагматичної адаптації перекладу з метою забезпечити рівність комунікативного ефекту в оригіналі та перекладі.

Все набагато складніше з прагматичним аспектом зв’язного тексту, тобто відношенням між мовленням та учасниками комунікації. Ці відношення визначаються не лише прагматичним значенням знаків, які входять у висловлювання, але також фактичною стороною інформації, соціальним статусом і психологічними особливостями комунікантів. При цьому виникає питання, які аспекти прагматики мають відтворюватись при перекладі. Г. Єгер [11] виділяє чотири прагматичних аспекти тексту, пов’язаних з вибором мовних засобів в процесі комунікації, визначаючи їх таким чином: «Перший аспект полягає в самому рішенні створити текст у вигляді судження, питання, спонукання чи побажання. Другий аспект визначається вибором змісту тексту з урахуванням середовища та характеру комунікантів. Третій прагматичний аспект пов’язаний з способом мовного відтворення, тобто вибором мови, на якій будується текст. Четвертий тип визначається відбором конкретних мовних засобів, які володіють власними внутрішньолінгвістичними значеннями, які входять в план їх змісту» 

[17, с. 105].

Часто в зв’язку із здійсненням міжмовної комунікації виникають прагматичні проблеми іншого типу, які мають вже екстралінгвістичний характер, бо мова йде про прагматику саме акту перекладу. І тому в цьому випадку термін «прагматика» отримує значення «практична мета» або «практичне завдання» якоїсь діяльності.

Передумовою розгляду перекладу в такому плані є своєрідний подвійний характер перекладу як виду мовної діяльності, коли переклад виявляє подвійну прагматичну зорієнтованість: «... з одного боку переклад здійснюється в межах міжмовної комунікації, а тому орієнтується на оригінал. і його прагматичне завдання полягає у забезпеченні максимальної близькості між оригіналом та перекладом, з іншого боку переклад − це акт мови, прагматично зорієтований на конкретну особу та на середовище» 

[17, с. 107]. Саме тому перекладач може переслідувати мету, яка буває незалежною від прагматичного завдання перекладу, що може не впливати на процес та результати перекладу.

Щодо мети перекладу, то Г. Георгі вказує на різні методи класифікації мети перекладу, серед яких: 

1) знак – ті, що застосовують знак; 

2) по змісту: політична, соціальна, етична, моральна, естетична, економічна; 

3) по джерелу: індивідуальна, групова, класова, національна; 

4) по часу: близька, віддалена; 

5) по якості та кількості: своєчасна, суспільно-необхідна [17, с. 109]. 

Хоча тут можна не погодитися з необхідністю такої детальної класифікації мети перекладу, бо мета перекладу існує поза межами лінгвістики, а підвиди можна визначати до безмежності. Але наявність такої категорії є безсумнівною, так само як її вплив на процес перекладу і на результат. В ряді випадків мета перекладу виступає в ролі «прагматичного надзавдання», що визначає і оцінку результатів процесу перекладу. Дуже часто ці результати оцінюються не стільки згідно з оригіналом, скільки за тим, чи текст відповідає тим завданням, для рішення яких здійснювався переклад. Для визначення ступеня цієї відповідності В.Н. Комісаров запропонував термін «прагматична цінність» тексту перекладу, наполягаючи на тому, що «... на основі прагматичної цінності перекладу в деяких випадках можливо визнати адекватними той переклад, який не відповідає оригіналу» [16, с. 111].

Таким чином, реальна прагматика перекладу включає в себе і проблему відношення перекладача до своєї діяльності, його наміри, які він здійснює в процесі перекладу. При цьому виявляється подвійність акту перекладу, внаслідок чого, разом із орієнтацією на оригінал, перекладач може ставити перед собою мету, яка не має нічого спільного з тими завданнями, які ставилися в процесі створення оригіналу.

Перекладач може ставити мету пропагандистського, просвітницького або іншого характеру, він може застосовувати свій переклад до особливих умов сприйняття чи до особливої групи, а також може намагатися пов’язати своє відношення до автора чи до змісту оригіналу. Щоб досягти поставленої мети, перекладач може спростити, скоротити чи змінити інформацію, свідомо відмовляючись від максимальної еквівалентності.

Використання міжмовної комунікації в таких цілях лежить поза