Загальна теорія держави і права

 

>>>303>>>

За функціональним призначенням розрізняють:

– поточну правотворчість – пов'язану з первинним регулюванням суспільних відносин, відновленням правових норм і заповненням прогалин;

- правотворчість для систематизації нормативних актів -систематизовану, головним чином кодифікаційну правотворчість.

§ 5. Види правотворчості громадянського суспільства

Види правотворчості громадянського суспільства за суб'єктами:

1.  Законотворчість громадянського суспільства (народу) – референдум. Це засадна кон-ституційно-правова форма прийняття законів громадянським суспільством;

2.  Підзаконна правотворчість:

а)  органів місцевого самоврядування (представницьких органів – рад народних депутатів, виконавчих органів і виборних посадових осіб);

б) громадських організацій (партій, профспілок та і їх посадових осіб);

в) комерційних організацій (акціонерних товариств відкритого і закритого типу та ін., їх посадових осіб);

г) трудових колективів (колективні договори й угоди).

Визнання безпосередньої правотворчості громадянського суспільства (народу) як само-стійного виду правотворчості є умовним, оскільки референдум (народне голосування) – лише заключний етап правотворчості, на якому відбувається затвердження нормативно-правового акта. Процес його прийняття (обговорення, доробки тощо) здійснюється, як правило, у представницькому державному органі. Громадянам на референдумі пропону-ється лише сказати: «так» чи «ні». Водночас завдяки референдуму громадянське суспільс-тво виступає самостійним суб'єктом правотворчості, надає законопроекту сили закону, який за своєю юридичною чинністю не поступається законам держави. Таким чином, у правотворчості виражається державна воля народу. Факт участі громадян у референдумі є підставою для розгляду останнього як особливого демократичного виду правотворчості громадянського суспільства.

Рішення, ухвалені всеукраїнським референдумом (конституційним і законодавчим), ма-ють найвищу юридичну чинність і не

 

>>>304>>>

потребують будь-якого затвердження. Вони служать правовою підставою правотворчої та правозастосовної діяльності державних органів (про референдуми див. главу «Загальне вчення про демократію»).

Правотворчість органів місцевого самоврядування примикає до правотворчості державних органів і водночас утворює особливий, відокремлений від держави вид правотворчої дія-льності. Право створювати і приймати нормативно-правові акти (рішення) надається представницьким органам місцевого самоврядування і посадовим особам муніципальних утворень міста, селища, села. Органи місцевого самоврядування (наприклад, Ради народ-них депутатів районів у містах) утворюються населенням для вирішення завдань місцево-го значення, їх рішення діють у суворо визначених територіальних рамках (див. § «Управ-ління в адміністративно-територіальних одиницях. Місцеве самоврядування»).

Нормотворчість громадських об'єднань (організацій) виражається у розробці та прийнятті статутів, у яких визначаються права і обов'язки об'єднання або організації, порядок їхньої діяльності, реорганізації та ліквідації. Нормативні акти видаються також їх керівниками. Такі нормативні рішення мають силу остільки, оскільки відповідають чинним норматив-но-правовим актам, виданим державою, і приймаються в межах повноважень фундаторів і керівництва об'єднання. На відміну від правотвор-чих функцій державних органів, нормо-творча діяльність громадських організацій, як правило, виключає самостійне прийняття ними норм права.

Нормотворчість комерційних корпорацій полягає у виданні корпоративних норм, спрямо-ваних на регулювання питань життя колективу (як використовувати отриманий підприєм-ством прибуток, у якому порядку провадити розрахунки з контрагентами та ін.) і на дета-лізацію, конкретизацію законодавчих розпоряджень (наприклад, інструкція про порядок провадження претензійної та позовної роботи – корпоративний акт, який регулює порядок пред'явлення претензій на конкретному підприємстві та який деталізує і конкретизує за-конодавчі положення). Нормотворчість корпорацій виражається в статутах підприємств, які є актами фундаторського характеру, а також у положеннях, правилах, посадових ін-струкціях та ін.

 

>>>305>>>

Нормотворчість трудових колективів (державних і комерційних підприємств, установ, ор-ганізацій) спрямована на розвиток норм трудового права, які поширюють свою дію лише на відносини одного підприємства, установи або організації, де їх прийнято. Правотвор-чість трудових колективів виступає, як правило, у вигляді нормативних угод, що містять обов'язкові до виконання правові розпорядження. Такою нормативною угодою є колекти-вний договір – консолідований акт у галузі праці.

Колективний договір – правовий акт, що регулює трудові, соціально-економічні та вироб-ничі відносини між роботодавцем і трудовим колективом на підприємстві, в установі, ор-ганізації. Він укладається –

з одного боку – трудовим колективом в особі однієї або кількох профспілок, інших упов-новажених трудовим колективом представницьких органів;

з іншого боку – роботодавцем безпосередньо або уповноваженими ним представниками.

Колективний договір укладається на підприємствах, в їх структурних одиницях, наділених правами юридичної особи, незалежно від форми власності, відомчої приналежності та кі-лькості робітників[1]; поширюється на всіх робітників незалежно від того, чи є вони чле-нами профспілки, і є обов'язковим як для керівництва (власника), так і для робітників. Він підлягає обов'язковому обговоренню і схваленню трудовим колективом на загальних збо-рах (конференціях) робітників даного підприємства, установи, організації[2].

У колективному договорі можна передбачити додаткові порівняно з чинним законодавст-вом і угодами гарантії, соціально-побутові пільги, як-от: форма, система і розмір заробіт-ної плати, умови і охорона праці робітників, добровільне й обов'язкове медичне і соціаль-не страхування, робочий час і час відпочинку та ін.[3]

 

>>>306>>>

Завдяки колективним договорам і угодам членам громадянського суспільства, роботодав-цям і робітникам надається можливість самостійно встановлювати права і обов'язки, об-межувати втручання держави у сферу, що становить приватний інтерес. Проте держава не усувається повнюстю із цієї сфери і має право застосовувати примусові заходи до осіб, що не виконують своїх зобов'язань за колективними договорами і угодами.

§ 6. Судова правотворчість -особливий вид правотворчості

Не можна обминути мовчанкою точку зору деяких учених про те, що особливим видом правотворчості є