Загальна теорія держави і права

Предмет правового регулювання зазвичай розглядають як визначальний критерій системи права. Він – головна, об'єктивна підстава для розподілу правових норм за галузями права. Його доповнює метод правового регулювання.

Метод правового регулювання – сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспі-льні відносини (відповідає на запитання «як?»). Він несе основне навантаження в динамі-ці, «роботі» права, показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та у які способи.

Кожна галузь права має свій специфічний метод правового впливу на суспільні відносини. Метод правового регулювання є багато в чому орієнтованим на способи правового регу-лювання: дозволяння, зобов'язування, заборони.

Загальними є два методи правового регулювання

імперативний (владно-авторитарний, директивний) – суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Він припускає заборони, обоє 'язки, покарання.

диспозитивний – автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності су-б'єктів, угоди сторін, їхній неспів-підлеглості між собою (метод «горизонталі»). Він при-пускає дозволяння.

Так, метод владних приписів (зобов'язування) є властивим, як правило, адміністративному праву метод рівності сторін і вільного волевиявлення (дозволяння) -- цивільному праву, метод

 

>>>242>>>

справедливої винагороди І заохочення – трудовому праву, метод заборони (заборона недо-зволених дій) – кримінальному праву, метод дозволяння – підприємницькому праву і т.д.

За допомогою методу правового регулювання можна легше орієнтуватися, до якої галузі права належать ті чи інші поняття й терміни. Термін «договір», скажімо, вживається в різ-них галузях права – конституційному, міжнародному, трудовому, циві-. льному. Трудовий договір підпадає під дію методу регулювання трудового права -- методу супідрядності і тяжіє до зобов'язувань, а договір як підстава виникнення зобов'язань – під дію методу ци-вільного права – методу автономії і припускає дозволяння.

§ 4. Публічне і приватне право

Предмет і метод правового регулювання, на яких ґрунтуються поділи системи права на галузі, визначаються глибинним поділом права на дві підсистеми: приватну і публічну, відомі ще з часів Давнього Рима. За відомою формулою римського юриста Ульпіана, пуб-лічне право є стосовним до становища держави, приватне – до користі окремих осіб.

Публічне і приватне право – це, з одного боку, суперечливі, а з іншого – взаємозалежні грані права. Сьогодні правові системи багатьох цивілізованих країн ґрунтуються на прин-ципі поділу права на приватне й публічне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова юридична наука визнає поділ права на приватне й публічне певною мірою умовним, але необхідним.

Представимо поділ права на приватне й публічне з указівкою предмета, ознак, методу, які є стосовними до кожного з них:

Публічне право Приватне право 

– підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини. – підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і осо-бисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'язані з особистістю 'їх учасників. 

 

 

>>>243>>>

 

Предмет регулювання публічного права Предмет регулювання приватного права 

- сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності держави як пу-блічної влади, усіх публічних ін-ститутів, апарату держави, адмініс-тративних відносин, державної служби, кримінального пересліду-вання і відповідальності, принци-пів, норм і інститутів міждержав-них відносин і міжнародних органі-зацій і т.д. - сфера «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних від-носин, спадкування, вільного пе-реміщення товарів, послуг і фінан-сових коштів і т.д. 

Ознаки публічного права: Ознаки приватного права: 

1) регулює відносини між держав-ними органами або між приватни-ми особами і державою; 2) забезпе-чує публічний інтерес – акцентує увагу на заборонах, обов'язках лю-дей (підданих) перед державою; 3) забезпечує одностороннє волевияв-лення суб'єктів права; 4) припускає широку сферу розсуду; 5) містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив; 6) характеризується перева-женням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів; 7) широко використовує новітні технічні при-йоми. 1) регулює відносини приватних осіб між собою; 2) забезпечує при-ватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному са-мовиявленні й рівності товарови-робників, захисті власників від сваволі держави; 3) забезпечує ві-льне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав; 4) припускає широке використання договірної форми регулювання; 5) містить норми, які є зверненими до суб'єк-тивного права та забезпечують су-довий захист; 6) характеризується переваженням диспозитивних норм, розрахованих на самовідпо-відаль-ність за свої обов'язки та дії; 7) зберігає класичну юридичну техніку. 

 

>>>244>>>

 

Метод публічного права –         Метод приватного права –

імперативний                             диспозитивний 

Галузі права, у яких началом є пуб-лічне право: Галузі права, у яких началом є при-ватне право: 

– конституційне, – адміністративне, – кримінальне, – фінансове, – що включає бюджетне і податкове, – адміністративно-процесуальне; - кримінально-процесуальне, – між-народне публічне, - міжнародне гуманітарне право та ін. – цивільне, – сімейне, - авторське, – житлове, - трудове, - цивільне про-цесуальне, - міжнародне приватне право та ін. 

Критерії віднесення норм до приватного ни публічного права:

1) інтерес (публічний, державний інтерес –