Загальна теорія держави і права

2) предмет правового регулювання (приватному праву властиві норми, які регулюють майнові відносини, публічному – немай-нові);

3) метод правового регулювання (у публічному праві – метод субординації, у приватному – координації);

4) суб'єктний склад (публічне право регулює відносини приватних осіб із державою або між державними органами, приватне – приватних осіб між собою).

Таким чином, галузі права можна поділити на ті, у яких переважають начала публічного права, і ті, у яких превалюють начала приватного права. Для перших є характерним імпе-ративний (супідрядності) метод правового регулювання, для других -диспозитивний (ав-тономії).

Переваження у галузі права начал публічного (або приватного) права не виключає наявно-сті в ній норм приватного (або публічного) права і, відповідно, певного суміщення імпера-тивна-

 

>>>245>>>

го і диспозитивного методів регулювання, що свідчить про відсутність «чистих» галузей права.

Приміром, підприємницьке право – система норм, що регулюють майнові (товарно-грошові) і управлінські відносини. Якщо методом регулювання перших є диспозитивний (орієнтований на рівність сторін-підприємців), то других – імперативний (у відносинах підприємців й органів управління він передбачає обов'язкові управлінські акти, адресовані підприємцям – у межах компетенції управлінського органу).

Екологічне, аграрне, земельне право внаслідок специфіки предмета правового регулюван-ня потребують суміщення кількох методів правового регулювання.

В екологічному праві застосовуються: імперативний (владний) метод, необхідний для за-безпечення виконання екологічних приписів; диспозитивний метод рівності сторін і віль-ного волевиявлення, необхідний для раціонального використання природних ресурсів, економічних заходів регулювання якості навколишнього середовища.

Земельне право також поєднує у собі елементи провідних методів (імперативний) адмініс-тративного і (диспозитивний) цивільного права.

Процесуальним галузям права – цивільному процесуальному праву і кримінальному про-цесуальному праву – властиві елементи як диспозитивного, так й імперативного методу, з превалюванням одного з них. Зрозуміло, що система методів правового регулювання пе-ребуває у постійному русі, динаміці.

§ 5. Галузь права

Найбільшим елементом системи права є галузь права.

Галузь права – відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно од-норідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Провідна галузь права – конституційне (державне) право -система принципів і норм кон-ституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і дер-жавного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становище особи. Через призму конституційного права можна сприйняти правовий образ держави як цілісного явища. Конституційне право у питанні взаємовідносин держави і громадян виходить

 

>>>246>>>

із того, що права людини і громадянина не даруються державою, а належать людині від народження, випливають із її статусу як особи. Призначення держави – створити належні умови для реалізації прав і свобод людини.

Над конституційним правом як основною галуззю права всієї правової системи нібито надбудовані:

– з одного боку, адміністративне та цивільне право – дві профілюючі галузі, що втілюють у предметі та методі регулювання первинні начала публічного і приватного права відпові-дно;

- з іншого боку, кримінальне право – профілююча галузь, спрямована головним чином на виконання охоронних завдань.

Адміністративне право – система правових норм, які регулюють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої влади, розпорядничої діяльності державного апарату, його взаємовідносин з іншими державними та недержавними організаціями і громадянами.

Цивільне право – система правових норм, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини, що укладаються між фізичними та юридичними особами як рівноправними.

Кримінальне право – система правових норм, які охороняють від злочинних посягань на права і свободи людини і громадянина, конституційний лад, усі види власності тощо, установлюючи міру кримінальної відповідальності за їх вчинення.

Особливу галузь права становить міжнародне право.

Міжнародне право – система правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх об'єднань (міжнародне приватне право). Міжнародне право розглядає всі держави рівними, незалежно від кількості населення, багатства й могутності. Воно спря-моване на дотримання стабільності у міжнародному житті й на заохочення торгових та інших контактів між державами. Міжнародне право ґрунтується на міжнародних угодах, його норми у разі протиріч із нормами національного права, тобто внутрішнього права держави, мають перевагу.

У міжнародному публічному праві головне місце посідають політичні взаємовідносини: питання забезпечення миру та міжнародної безпеки, суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи.

Предметом регулювання в міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового характеру, що виникають у між-

 

>>>247>>>

народному житті і пов'язані з розширенням міжнародного торгово-економічного, науково-технічного і культурного співробітництва. В міру поглиблення господарських міжнарод-них зв'язків, спілкування і співробітництва організацій і фірм різних країн, окремих гро-мадян зростає значення норм міжнародного приватного права.

Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право тісно пов'язані, оскільки норми цих двох галузей права служать меті оформлення мирного міжнародного співробітництва в різних галузях.

За субординацією у правовому регулюванні відрізняють матеріальні та процесуальні галу-зі права.

Матеріальні галузі права (матеріальне право) – прямо регулюють суспільні відносини. До них належать конституційне (державне), цивільне, адміністративне, кримінальне та ін. право.

Процесуальні галузі права (процесуальне право) – визначають процедуру реалізації мате-ріального права і є похідними від нього.

Матеріальним галузям права –