Акцентуація непохідних іменників у бойківських говірках

Національна академія наук України

Інститут української мови

 

КОБИРИНКА Галина Степанівна

 

УДК 81\28; 801. 612

 

 

Спеціальність 10. 02. 01 – українська мова

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі діалектології Інституту української мови НАН України. 

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Гриценко Павло Юхимович, Інститут української мови НАН України, завідувач відділу діалектології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Герман Костянтин Федорович, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, професор кафедри історії та культури української мови; кандидат філологічних наук, Гальчук Іван Юхимович, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, учений секретар.

Провідна установа – Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника, кафедра української мови, Міністерство освіти i науки України, м. Івано-Франківськ.

 

 

В останні роки помітно зросла увага до діалектної мови як об'єкта лінгвістичних досліджень. Перед діалектологами постають складні завдання, які спонукають виробляти нові принципи та методи дослідження. Різні структурні рівні діалектної мови нерівномірно представлені в діалектологічних дескриптивних і лінгвогеографічних працях; чимало українських діалектних мікрозон не вивчені зовсім або ж інформація про них надто обмежена.

Однією з важливих проблем української діалектології залишається наголошування, характер його вияву в різних класах слів, ступінь оформленості типів наголошування, ареалогія цих типів тощо. Сьогодні ще відсутні докладні описи акцентуації в окремих говірках і діалектах як мовно-просторових утвореннях; не складено акцентологічних реґіональних і загальномовного атласів, хоча акцентні протиставлення є ареало- гічно виразними.

Відсутність діалектних свідчень про акцентуацію спонукав дослідників обмежуватися у своїх роботах фактами передусім літературної мови, даними писемних пам’яток та тими розрізненими, часто принагідними фіксаціями наголошування, що їх зрідка подають діалектологічні описи. Між тим багатий матеріал для дослідження явищ наголошування та визначення його тенденцій дають саме діалекти, оскільки в них акцентуаційні процеси відзначаються різноманітністю, що творить територіальну диференціацію мови. Показово, що вже в 20-х – 30-х рр. ХХ століття українські діалектологи акцентуацію брали як вагому ознаку в спробах членувати діалектний простір (В. Ганцов, О. Курило). У діалектології відомі експериментальні досліди над синтагма-тичною акцентуацією (О. Брок, Т. Лер-Сплавінський, І. Зілинський, О. Курило, Я. Янов, Л. Коць-Григорчук), зафіксовано й описано словесний наголос у ряді українських говірок та діалектних зон (І. Свєнціцький, С. Рабій, Я. Пура, А. Очеретний) ; ці записи, які зроблено на окресленому хронологічному зрізі, не втратили своєї наукової цінності; у ряді досліджень проведено зіставлення говіркового наголосу з наголосом літературної мови (Д. Гринчишин, П. Ткачук, Н. Марчук) ; разом з тим говірка може бути самодостатнім об'єктом аналізу (Г. Клепікова). Поряд із фіксацією факту наголошування, вияву окремих явищ дослідники намагалися пояснити особливості акцентуації (П. Чучка, В. Латта). Одним із дискусійних питань української діалектної акцентології є характер і генеза парокситонічного наголосу (К. Ганкевич, І. Верхратський, З. Штібер, І. Панькевич, Я. Ріґер, Л. Коць-Григорчук).

Акцентуацію українських говорів частково відображено в лінгвогеографічних працях, зокрема, в “Атласі української мови” (АУМ), на картах якого різними засобами відбито наголошування слів, граматичних форм і фрагментів іменникових та дієслівних парадигм, а також в реґіональних атласах; ці дані можуть бути використані в узагальнених описах діалектних відмінностей щодо наголошування, але їх не достатньо для системного представлення акцентуації окремої частини мови чи окремого діалекту.

Сучасна акцентна система української мови сформувалася в результаті історичного розвитку від праслов’янської через етапи давньоруської та староукраїнської акцентних систем до сьогодні. У сучасній українській літературній мові існують усталені акцентуаційні норми, які склалися передусім на базі середньонаддніпрянського говору, ширше – центральноукраїнського діалектного типу, хоча на процес нормування наголосу значний вплив мали й південно-західні говори.

Бойківські говірки, які обрано як об'єкт дослідження, належать до архаїчних, що зберігають ряд давніх рис української мови, зокрема фонетичних, морфологічних і лексичних. Ці говірки здавна привертали увагу діалектологів з погляду синхронії та діахронії. Історія їх вивчення сягає першої половини ХІХ століття і продовжується до сьогодні (праці І. Вагилевича, а згодом – І. Пасічинського, І. Верхратського, І. Свєнціцького, М. Грицака, Ю. Кміта, С. Рабій, І. Зілинського, Д. Бандрівського, Я. Пури, М. Й. Онишкевича, М. Зубрицької, Л. Коць-Григорчук та ін.). Бойківські говірки добре репрезентовані з погляду лексикографічого (двотомний “Словник бойківських говірок” М. Онишкевича), лінвогеографічного (“Атлас української мови”, т. 2, семитомний “Atlas gwar bojkowskich” за ред. Я. Ріґера, “Загальнокарпатський діалектологічний атлас”, “Загальнослов'янський лінгвістичний атлас”). Значно менше досліджена акцентуація бойківських говірок: у кількох статтях з різною повнотою розглянуто окремі аспекти наголошування (С. Рабій, Я. Пура, О. Ковач). Бойківські говірки лежать на стику різних українських діалектів та інших слов'янських мов, тому в їх наголошуванні можна спостерегти як архаїчні, так і інноваційні риси, що виникли в результаті міждіалектної і міжмовної взаємодії.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю розробки методики акцентологічного опису говірок; відсутністю досліджень з акцентуації непохідних іменників у бойківських говірках, без чого неможливе створення цілісного опису діалекту як системи, а також розв'язання окремих питань історичної фонетики, морфології, порівняльно-історичної слов'янської акцентології, неможливо