Аналіз дискурсу медіа-простору та дискурсу телебачення як його частини

 

1.1 Дискурс як об'єкт дослідження лінгвістики

1.2 Текст та дискурс. Співвідношення понять

2.1 Дискурс медіа-простору

2.2 Сучасний погляд на дискурс телебаченняВисновки ДО РОЗДІЛУ 2

 

 

Починаючи з другої половини XX ст. дискурсу як специфічному лінгвічтичному поняттю приділялося чимало уваги. Зокрема, до вчених, які досліджували дискурс відносять Е. Бенвеніста, З. Харріса, М. Пешо, К. Леві-Стросс, П. Серіо, В. Виноградову, Г. Вінокура, Ю. Степанова, І. Победаносцеву, В. Карасика, Е. Кубрякову та багатьох інших.

У наш час термін "дискурс" є обов'язковим для гуманітарних наук, досить широко використовується і в повсякденному житті, проте визначення терміну до сьогодні викликає труднощі.

Актуальність даної науково-дослідної роботи полягає постійній зміні відношення до поняття "дискурс" та зміні змісту самого поняття з плином часу.

Об'єкт науково-дослідної роботи -явище дискурсу.

Предмет – функціонування телевізійного дискурсу та аналіз сучасного погляду на телевізійний дискурс.

Наукове значення даної науково-дослідної роботи полягає в узагальненні та систематизації лінгвістичних джерел, класифікації видів дискурсу.

Практичне значення науково-дослідної роботи полягає у можливості подальшого використання у наукових цілях.

Науково-дослідна робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 30 сторінок.

 

 

 

У наш час концепція терміну "дискурс" є обов'язковою для гуманітарних наук, досить широко використовується і в повсякденному житті, проте визначення терміну викликає труднощі. Слово "дискурс" походить від лат. discursus "біг туди-сюди, рух; беседа, розмова", проте чіткого визначення терміну, який включав би в себе усі випадки його вживання, не існує [6]. Сама природа значення, двоякість перекладу слова "дискурс" є перешкодою для його чіткого визначення.

Термін "дискурс" почав використовуватися на початку 1970-х рр. у значенні близькому до терміну "функціональний стиль мовлення/мови". Причиною того, що вишезгаданий термін перетворився на термін "дискурс" полягає в особливостях лінгвістичних шкіл, але не в самому предметі. У той час як в російській традіції затвердився термін "функціональний стиль" (особливо завдяки працям В. Виноградова та Г. Винокура), якій позначав насамперед особливий стиль текстів (розмовних, газетних тощо), а також відповідну лексику та граматику, у західній лінгвістиці не існувало такого терміну, тому що не існувало стилістики як такoї. Англійські лінгвісти позначали терміном "дискурс" тексти в їх текстовій данності та особливостях[28].

У Словнику термінів лінгвістики тексту Т. Ніколаєвої ми знаходімо визначення дискурсу як багатозначного терміну лінгвістики тексту, який використовують автори у наступних значеннях:

зв'язний текст;

усно-розмовна форма тексту;

діалог;

група висловлювань пов 'язаних між собою за змістом;

мовлення – усне чи письмове [22].

У лінгвістичному енциклопедичному словнику знаходимо наступне визначення: дискурс – зв'язний текст разом із екстралінгвістичними факторами (прагматичними, соціокультурними тощо) ; мовлення як ціленаправлена соціальна дія; мовлення "занурене у життя". Дискурс включає в себе паралінгвістичний супровід мовлення (міміка, жести тощо) та вивчається разом із відповідними "формами життя" (діалог, беседа, інтрев'ю тощо) [7].

Ю. Руднєв визначає дискурс як такий вимір тексту, взятого в якості комплексу висловлювання, який має всередені себе синтагматичні та парадигматичні відношення між образуючими систему формальними елементами, та виявляє прагматичні ідеологічні уставки суб'єкту висловлювання, які обмежують потенційну невичерпність значень тексту [25].

В іншому джерелі дискурс – це весь рівень мовлення, що повідомляє про події, на відміну від самих подій [10].

Узагальнюючі вищезгадані визначення можемо визначити дискурс як усне чи письмове, вербальне та невербальне зв'язне мовлення пов'язане з життям (термін не використовується щодо давніх текстів, які не мають неоспосередкованого зв' язку з життям).

Поява поняття мала своє підгрунття, зокрема, виникненню теорії та аналізу дискурсу сприяли наступні тенденції в лінгвістиці 60-70 років минулого століття:

прагнення вивести синтаксис поза кордони речення (гіперсинтакс Б. Палека, макросинтаксис Т. Дейка, синтаксис тексту

В. Дреслера) ;

розвиток прагматики мовлення;

тенденція до інтеграції гуманітарних досліджень.

Неопосередкованими джерелами теорії дискурсу вважають:

дослідження мовного використання (німецька школа П. Хартмана, П. Вудерлиха) ;

соціолінгвістичний аналіз комунікації (американська школа Є. Щеглова, Г. Загса) ;

логіко-семіотичний опис різних видів текстів – політичного, дидиктичного тощо (школи французьського постструктуралізму) ;

опосередковані відношення пов'язують теорію дискурсу з риторикою та психолінгвістикою) [26].

Першим, хто надав терміну "дискурс" значення "мовлення, що відноситься до мовців", на відміну від французьскої лінгвістичної традиції, яка позначала дискурсом мовлення взагалі, був видатний французький лінгвіст, відомий своїми працями з загальної теорії мови, типології, та лексичної семантики, Е. Бенвеніст. Науковець протипоставляв дискурсу об'єктивне оповідання. Пізніше поняття дискурсу було розвосюджено на усі види прагматично зумовленого та цільового мовлення [1; 2].

Термін "аналіз дискурсу" був введений американськім вченим-структуралістом З. Харрісом, який намагався поширити дистибутивний метод з реченя на зв'язний текст та залучити до його опису соціокультурну ситуацію [7]. При чому сам дискурс Харріс визначав досить просто, як