Аналіз дискурсу медіа-простору та дискурсу телебачення як його частини

Факторами, що визначають створення і сприйняття телевізійного дискурсу вважаємо фактори мовні (синтаксис, семантика і стилістика) ; антропологічні (готовність реципієнта до сприйняття інформації, зацікавленість, рівень обізнаності і т. д.) ; медіоспецифічні (спосіб декодування, взаємодія телетексту і телекадру). Показники лінійної структури телевізійного дискурсу модифікуються під впливом жанрової специфіки і специфіки способу комунікації. Так, наприклад, мовно-стилістичне оформлення телеінтерв'ю відрізняється від оформлення телекоментарію або телерепортажу. У кожному з цих різновидів телевізійного дискурсу діють ті нормативні правила мовного оформлення, які і роблять їх текстами даного типу. Вони регулюють вплив комунікативної інтенції на формування внутрішньої і зовнішньої структури дискурсу, тобто формують перспективу цілісності тексту відповідного жанру.

Таким чином, вивчення телевізійного дискурсу може відбуватися у таких напрямках як: моделювання структури дискурсу, встановлення його видів та жанрів, висвітлення його лінгвостилістичних особливостей, виокремлення типів учасників (оскільки їхні мовні характеристики обов'язково відображаються у типових моделях реалізації відповідного різновиду дискурсу), а також у сфері стилістичного вдосконалення телевізійного мовлення [4].

Українська дослідниця І. Победоносцева акцентує увагу на комерціалізації, яка пропонує однакову ринкову логіку для всіх, призводить до того, що культурні продукти, інформація, телевізійні повідомлення розглядаються як товар. Отже, їх створення і розповсюдження повинні підпорядковуватись загальним економічним регуляторам, головний серед яких – прибуток, а його показник – рейтинг. Традиційно вважається, що маси існують під активним впливом ЗМІ – на цьому, принаймні, побазована ідеологія останніх. Ситуація роз'яснюється ефективністю "знакової атаки" на маси, і вважається, що таким чином відбувається однобічний рух у системі "телебачення-аудиторія" і в напрямку від каналу-передавача до реципієнта. Це актуалізує звернення до феномена маси, аналіз якого у різні часи здійснювали науковці Ж. Бодрійар, А. Камю, Х. Ортега-і-Гассет,

Ж. -П. Сартр. Маси не мають "соціологічної реальності", вони не мають нічого спільного з будь-яким реальним населенням, будь-якою соціальною сукупністю. Байдужість – це найголовніша характеристика мас, їхня природна ознака. Маси, на відміну від індивідів, не обирають, не оцінюють, не кристалізують смисл. Вони віддають перевагу медіуму, який занурює їх у стан гіпнозу. Отже, характер масового глядацького сприйняття схожий на гіпноз, бо гіпнотичний стан вільний від смислів [23].

Інший український дослідник, О. Холод, теж говорить про сучасне телебачення як про систему негативного характеру, бо вона переповнена не тільки позитивною інформацією. Науковець каже про інмутуційних характер сучасного телебачення, роз'яснюючи цей термін як зміну моделі повдінки людей на гірше [32].

Отже, в даному параграфі ми зазначили, що через значне поширення та вплив на людську свідомість телевізійний дискурс являє собою складне та багатоаспектне явище, яке приваблює увагу багатьох дослідників. Ми визначили поняття "телевізійний дискурс" як зв'язний, вербальний (на рівні звукового ряду) та невербальний (на рівні відіоряду), усний та письмовий (титри, текстові вставки) текст у поєднанні з лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами. Також, установили, що телевізійний дискурс є інститутаційним, так як йому притамані усі ознакі інститаційного дискурсу. Ми дослідили, що сучасних науковців цікавить, насамперед, дієвість теледискурсу, а також визначили, що такі дослідники як І. Холод та І. Побєдоносцева визначают телебачення, а отже й теледискурс, негативною системою через його комерціалізацію.

 

 

У першому параграфі Розділу 2 ми розглянули поняття "масова комунікація", "медіа" та "засоби масової комунікації", зазначили, що існують різні назви та визначення мас-медійного дискурсу через досить абстратне значення як поняття "медіа", так і поняття "дискурс". Для нашого дослидження було обране наступне визначення "засобів масової комунікації": засоби донесення інформації (словесної, звукової, візуальної), який забезпечує охоплення великої (масової) аудиторії та діє на постійній основі (надалі – ЗМІ). До засобів масової комунікації відносяться: друковане видання (преса) : газети, журнали; електроне ЗМІ: телебачення, радіо, мережеві видання. Дослідження засобів масової комунікації, що розпочалося ще на початку ХХ ст., має вже свою історію та традицію. Розробляється і удосконалюється методика вивчення цього аспекту реалізації мови, котрий включає функціонально складні мовленнєві об'єкти.

У другому параграфі був розглянут сучасний погляд на дискурс телебачення. Ми дослідили, шо телевізійний дискурсивний простір все частіше стає об'єктом сучасних філологічних досліджень, оскільки телевізійна сфера масової інформації потребує міждисциплінарного та багатоаспектного вивчення. Згідно з вченою Н. Мелеховою ми зазначили телевізійний дискурс як зв'язний, вербальний (на рівні звукового ряду) та невербальний (на рівні відіоряду), усний та письмовий (титри, текстові вставки) текст у поєднанні з лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами; текст у контексті події; мовлення як цілеспрямована соціальна дія. Телевізійний дискурс слід розглядати як особливий вид мас-медійного дискурсу, що являє собою інститут не тільки передачі інформації, але й вливу на людей та формування думок суспільства.

 

 

У даній роботі нами було досліджене явище дискурсу. Ми з'ясували, що термін "дискурс" досить широко використовується, хоча спільного погляду науковців щодо його визначення не існує. Узагальнюючи усі розглянуті визначення, зазначили дискурс як усне чи письмове, вербальне та не вербальне зв'язне мовлення пов'язане з життям (термін не використовується щодо давніх текстів, які не мають неоспосередкованого зв' язку з життям). Термін "дискурс" почав