Аналіз дискурсу медіа-простору та дискурсу телебачення як його частини

Переконливим є спостереження російських дослідниць О. Кубрякової та О. Олександрової: "Під дискурсом треба мати на увазі імений когнітивний процес, пов'язаний з реальним творенням мови, створенням мовного твору, текст є кинцевим результатом мовної діяльності, що виливається в певну закінчену (і фіксовану) форму). " [17, 19-20]

У структурі дискурсу виділяють три компоненти: 1) когнітивна модель змісту; 2) демонстрація знань про соціальний контекст, з урахуванням специфікі якого здійснюється соціальна взаємодія за допомогою текстів; 3) лінгвістичні знання про організацію дискурсу на макрорівні, тобото нарративних схемах побудови тексту, і на мікрорівні, під якими мають на увазі семантико-синтаксичні знання [15].

У росийській філософській літературі підкреслюється, що в дискурсі є певна "ментальна крапка відліку" – це "Его", якому імпонує інтерпретатор і без якого дискурс розпадається, загублюючі свою зв'язність. Для тексту така характеристика необв'язкова [29].

Отже, дискурс – це зв'язний текст у сукупності з екстралінгвальними, пранматичнимі, соціокультурними та іншими чинниками; текст – це мова, яку розгляжають як цілеспрямовану соціальну дію, як компонент, що бере участь у зваємодії людей і механіхмів їх свідомості. Дискурс містить паралингвістичний супровід мови.

У підсумку зазначимо, що поняття тексту та дискурсу досить близькі, через що довгий час їх вживали сінонимічно. Абстрактність термінів та розходження поглядів науковців на обідва поняття становлять перепону для їх чіткого визначення. Однак, ми прийшли до думки, що текст та дискурс – поняття різні; текст – невербальна складова комунікації, що включає в себе логічні умовиводи читача, а дискурс – зв'язний текст у сукупності з екстралінгвальними, прагматичнимі, соціокультурними та іншими чинниками.

 

 

У першому розділі нашої роботи ми проаналізували теоритичну літературу відносно дискурсу як лінгвістичної категорії та об' єкту дослидження лінгвістики. Визначили, що слово "дискурс" походить від лат. discursus "біг туди-сюди, рух; беседа, розмова", проте чіткого визначення терміну, який включав би в себе усі випадки його вживання, не існує.

Термін "дискурс" почав широко використовуватися на початку 1970-х рр. та вже в той час по-різному трактувався вченими. Виходячи розглянутих дефініції можемо визначити дискурс як усне чи письмове, вербальне та не вербальне зв'язне мовлення пов'язане з життям (термін не використовується щодо давніх текстів, які не мають неоспосередкованого зв' язку з життям).

Розглянувши дві сучасні класифікації дискурсів, запропонували свою, спираюсь на принцип сфери вживання та природу дискурсу.

У сучасній лінгвістичній литературі терміни текст та дискурс використовуються паралельно та недостатьно чітко діференціюються. Ми розглянули свідношення термінів "текст" та "дискурс". Дослідили, що існує три погляди щодо їх визначення:

1) утотожнення понять текст і дискурс;

2) повне розмежування понять за характеристикою статика об' єкта (текст) / динаміка комунікації (дискурс) ;

3) залучення тексту до поняття дискурсу.

Ми вважаємо, що дискурс – це зв'язний текст у сукупності з екстралінгвальними, пранматичнимі, соціокультурними та іншими чинниками; текст – це мова, яку розгляжають як цілеспрямовану соціальну дію, як компонент, що бере участь у зваємодії людей і механіхмів їх свідомості. Дискурс містить паралингвістичний супровід мови.

 

 

 

У процесі становлення інформаційного суспільства питомий вплив на мас-медіа дослідження руху інформації, тобто дискурсу, в ньому привертає ще більше уваги спеціалістів. При цьому найвпливовішими тенденціями у розвитку суспільства залишаються глобалізація, інтеграція та демократизація. У сучасному контексті розвитку науки медіа здебільшого пов'язують із засобами масової інформації (ЗМІ), тобто розглядають як основу формування мас-медійного дискурсу, який залежно від використаних каналів розшаровується на дискурси преси, радіо, телебачення, інтернету [6: 15]. Для початку визначемо значення поняття "масова комунікація" та "засоби масової комунікаціі" [24].

Поняття "масової комунікації" (англ. 'mass communication') можна розглядати як мінімум в двох аспектах:

Як процес передачі інформації групі людей одночасно за допомогою спеціальних технічних засобів – мас-медіа.

2. Як дисципліну, яка вивчає різні засоби за допомогою яких окремі люди і організації передають інформацію через засоби масової комунікації великим сегментам населення одночасно (теорія масових комунікацій).

Різні дослідники дають різні визначення данного поняття:

– як систематичне розповсюдження повідомлень між кількістно великими аудіторіями, з метою впливу на оцінки та поведінку людей [30];

– охоплює інститути, за допомогою яких спеціалізовані групи використовують технологічні присторої (преса, радіо, кіно тощо) для розповсюдження символічного змісту великим, гетерогеним аудіторіям [33];

- інститутeційне виробництво та масове розповсюдження символічніх матеріалів за допомогою передачі та накопичення інформації [34].

Характерною ознакою масової комунікації є так звані "інститути", які використовують технологічні засоби для розповсюдження інформації. Ці інститути російський дослідник Н. Лукман описує терміном "мас-медіа". У російській та український традиції замість "мас-медіа" використовується термін "засоби масової комунікації" [18].

Однак, як за твердженням дослідиниці Н. Кирилової, "медіа" – достататньо широке та неоднозначне