Аналіз основних видів мотивації учнів на уроках

 

Проблема мотивації навчання завжди була актуальною в педагогічній практиці та теорії. Ця проблема не нова і має свій генезис. У процесі дослідження ми спробували розкрити поняття мотив, мотивація, простежити процес його розвитку та стан вивчення на сьогодні. Мотиви - (від лат. ШОУЄО - штовхаю, рухаю) це спонукальні причини дій і вчинків людей. Мотив виступає важливим компонентом у структурі людської діяльності, є виразником її психічної природи. Основою мотивів діяльності людини є її потреби. Будь-яка свідома людська дія виходить з мотивів, зі спонукального переживання чогось значущого, що розкриває сенс дії. Одна й таж сама діяльність може спричинятися різними мотивами, які утворюють комплекс з ієрархічною структурою, їх співвідношення утворює систему мотивів даного акту поведінки Мотивація - це система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини [2].

Значний внесок у розвиток теорії формування мотивів внесли зарубіжні та вітчизняні педагоги: Я. А. Каменський, Ж.Ж. Руссо, Й.Ф. Герберт, Л.М. Толстой, К.Ю. Ушинський. Видатні дидакти минулого закликали учителів зробити навчання цікавим, здатним приносити радість та захоплення учнів.

Ян Амос Каменський вважав інтерес до знань основою всякого навчання. "Архітектор, - писав він, - не спорудить будинок, не поклавши спочатку міцного фундаменту. Інакше все перетвориться у руїни. Так само й маляр підкладає під фарбу грунт, без якого фарба легко вивітрюється, або втрачає свій колір" [3]. Таким фундаментом навчання Я.А. Каменський вважав інтерес. Він прагнув до максимального розвитку- пізнавальних здібностей учнів і вважав, що для цього необхідно поєднувати приємне та корисне, заохочувати дитячу допитливість.

Ще Платон був впевнений у тому, що в процесі виховання не можна примусово змушувати дітей вивчати науку. А Альберт Ейнштейна вважав, що головний критерій вчительської майстерності зосереджено у вмінні цікаво викладати свій предмет: “Як правило, вчитель знає свій предмет і володіє відповідним матеріалом, але не завжди він може зробити його цікавим. Якщо вчитель навколо себе поширює дихання нудьги, то в такій атмосфері все зів'яне. Вміє вчити той, хто вчить цікаво”[4].

Жан-Жак Руссо, великий французький просвітитель, філософ, педагог і письменник, ще у ХУТТГ ст. наголошував на безпосередньому інтересі дитини до оточуючого середовища, він намагався будувати доступне і приємне для виховання і навчання. Він закликав педагогів “не притуплювати уяву дитини”,  радив глибше вивчати дитячі інтереси, бути уважним до внутрішнього світу дитини.

Англійський філософ Джон Локк стверджував, що вчитель повинен будити інтерес дитини до навчання, розвивати допитливість, творити навчально-виховний процес як приємний та захоплюючий для виховання. Але й одночасно, на думку Д. Локка, вчитель повинен привчати дітей до наполегливої та не завжди цікавої навчальної діяльності. Вчитель повинен особливу увагу приділяти розвитку дитячої допитливості, оскільки саме вона стає джерелом пізнавального інтересу. Учитель не повинен ігнорувати дитячі запитання або ж давати уникливі та неправильні відповідь[5].

К.Д Ушинський неодноразово підкреслював, що інтерес, захопленість, любов, до справи активізують прагнення здобувати знання. Як показує аналіз педагогічного досвіду минулого, класичні дидакти, надавшій великого значення мотивації навчання і бачили її формування у необхідності розвивати пізнавальний інтерес та створювати належні умови для його розвитку.

Як відомо, навчальна діяльність школярів спонукається цілим комплексом мотивів, але на думку вчених, які досліджували цю проблему (А.К. Маркова, С.Л. Рубінштейн, М.Т. Алексєєва, Г.І. Щукіна та ін.). одним із найважливіших мотивів навчання, пов'язаного з усвідомленням його цілей, виступає "інтерес до знань" [6].

Пізнавальний інтерес характеризує ставлення учня до навчання. Пізнавальний інтерес є необхідною умовою пізнавальної активності учнів, на думку Г.І. Щукіної, саме він робить учня "відкритим" для навчання. Пізнавальні інтереси лежать в основі активності, самостійності школяра[7],

В. О. Сухомлинський надзвичайно велику увагу приділяв вихованню інтересу як потреби в знаннях, що є своєрідною підготовкою до повноцінного духовного і творчого життя. Великий педагог зазначав “Я вбачаю найважливішу мету уроку в тому, щоб запалити в маленькій людині вогник жадоби пізнання” [8].

Особливе місце серед проблем мотивації займає вивчення факторів і умов, які сприяють блокуванню активності учня. Шкільна дійсність наповнена безпорадністю навчаємого, коли хронічна відсутність у дитини позитивних досягнень, успіхів у навчанні приводить до повної бездіяльності у навчанні, неспроможність справитися навіть з самими нескладними завданнями. До факторів, які сприяють виникненню явища навчаємої безпорадності належать: І) наявність досвіду невдач, коли в силу життєвих обставин формується впевненість в неможливості контролювати ситуацію та змінити її на краще за допомогою власних зусиль.; 2) приписування відповідальності за успіх випадковим обставинам, т.п. є установка, що все залежить від випадку; 3) впевненість у том}', що ситуація може вирішитися, але діло в самому індивіді, його неспроможності справитися з ситуацією; 4) впевненість у тому, що інші люди в змозі справитися з аналогічним завданням, тоді як сам індивід стійко отримує негативний результат; 5) наявність постійних негативних оцінок зовні, незалежно від зусиль та конкретних результатів; 6) наявність завищених очікувань від ситуації при відсутності у індивіду реальних засобів для її досягнення; 7) наявність індивідуальних якостей, наприклад, неспроможність до тривалих вольових зусиль, слабкість і виснажена нервова система. Важливою умовою збереження активності учня є коректне управління процедурами підкріплення: розширення і більш глибоке осмислення сенсу і особистістої значущості здійснюваних або блокуючих дій, перехід від зовнішнього підкріплення