Аналіз основних видів мотивації учнів на уроках

Мотиваційному аспекту навчання останнім часом приділяється велика увага в психологічній та педагогічній літературі. На пошуки способів активізації та інтенсифікації навчально-виховного процессу, з'ясування причин підвищення або ж зниження зацікавленості навчальною діяльністю призводить до постановки питання про мотивацію навчання. Мотивація навчальної діяльності розглядається у двох напрямках. Перший аналізує мотиви навчання учнів різного шкільного віку, структуру мотиваційної сфери механізмів спонукальної дії мотивів, динаміку їх розвитку та способи формування повноцінних мотиваційних комплексів під впливом різноманітних факторів. Другий напрям досліджує проблеми активності школярів у навчанні, позитивних та негативних мотиваційних факторов впливу на результати пізнавальної діяльності, пов'язаних із явищами соціального і суто особистого характеру[ 15].

Великої актуальності набувають проблема мотивації навчальної діяльності дітей, яка тісно пов'язана з багатьма практичними питаннями педагогію!, зокрема такими, як їх формування в дітей правильного ставлення до навчальної діяльності, до шкільних оцінок, учнівських обов'язків, до вчителів школи, що можна звести до одного - як пробудити в учнів бажання вчитися, прагнення набувати знання, уміння, навички, іншими словами, як виховувати повноцінні мотиви навчання [16].

Формування мотивації навчання - це вирішення питань розвитку особистості. Характерні мотиви навчання, які часто актуалізуються, стають надбанням особистості, її стійкими якостями. Активність, захопленість, відповідальне ставлення до праці дорослої людини закладається уже в школі, в процесі навчальної діяльності дитини. Мотивація одна з умов успішності або неуспішності навчання дитини. Мотиваційний компонент криє в собі широкі можливості: мотиваційна сфера більш динамічна, ніж пізнавальна або інтелектуальна. Зміни в мотивації відбуваються швидше, ніж перебудова інтелектуальних особливостей [17].

Відносна динамічність, рухомість мотивації таїть у собі небезпеку: якщо нею не керувати, може виникнути регрес мотивації, зниження її рівня, втрату дієвості. Складність вивчення мотивації і її формування полягає ,насамперед, у тому, що учнів спонукає до навчання цілий комплекс мотивів, які не тільки збагачують один одного, але й вступають у протиріччя. Мотивація може виявлятися як стійке утворення особистості і як компонент діяльності (ситуативні мотиви).

 

1.3 Структура мотиваційної сфери навчання школярів

 

Мотивація виконує кілька функцій: спонукальну (спонукає поведінку), направляючу та організуючу, а також надає поведінці особистістий сенс і значимість. Наявність кількох функцій мотивації показує, що мотивація не тільки передує поведінці, але й постійно присутня на всіх її етапах. Єдність цих трьох функцій забезпечує регулятивну7 роль мотивації у поведінці людини. Причому, третя змістоутворююча функція має центральне значення для характеру мотиваційної сфери. Від сенсу навчальноїдіяльностідля даної конкретної дитини залежать прояви спонукальної та направляючої функцій. З цього випливає, що спонукальна сила мотивів навчання (вираженність, інтенсивність, тривалість,стійкість, емоційне забарвлення) та їх роль у реальній організації навчальної діяльності залежить, насамперед, від сформованості змістоутворюючої функції мотивації навчання [18]. Тому саме ця функція (роль навчання в житті дитини) повинна стати головним об'єктом виховання. Вищеназвані функції мотивації реалізуються багатьма спонуканнями. Фактично мотиваційна сфера завжди складається із спонукань: ідеалів та ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів, цілей, інтересів, емоцій [19]. Ці спонукання відіграють різну роль в загальній картині мотивації, на різних етапах розвитку, навчальної діяльності набувають різного значення, тому їх знання може допомогти вчителю більш диференційовано впливати на окремі моменти мотивації навчання школярів.

Розглянемо окремі сторони мотиваційної сфери навчання. Будь-яка діяльність починається з потреб, які утворюються під час взаємодії дитини з дорослими. Потреба це спрямованість активності дитини, психічний стан, який створює передумову діяльності, хоча і не визначає сама по собі характер діяльності. Але без погреби не пробуджується активність дитини, у неї не виникає мотив, не має готовності до постановки цілей [20]. Існують різні класифікації потреб людини, які будуються як за залежністю організми (або особистості) від якихось об'єктів, так і за потребами, які вона відчуває. А. Н. Леонтьев, відповідно із цим, поділив потреби на предметні й функціональні. А. І. Тєрон запропонував розрізняти 20 видів фундаментальних, фізіологічних і психофізіологічних потреб, що створюють базу для будь-якої мотивованої поведінки тварин і людини; гедонічні, дослідницької уваги, новизни, пошуку комунікації й взаємодопомоги, конкурентні спонукання й ін. [21],

У вітчизняній психології найчастіше потреби ділять на матеріальні (потреба в їжі, одязі, житлі), духовні (потреба в пізнанні навколишнього середовища й себе, потреба у творчості, в естетичних насолодах і т.п.) і соціальні (потреба в спілкуванні, у праці, у суспільній діяльності, у визнанні іншими людьми й т.д.). Матеріальні потреби називають первинними, вони лежать в основі життєдіяльності людини. Ці потреби сформувалися в процесі філогенетичного суспільно-історичного розвитку людини й становлять його родові властивості. Вся історія боротьби людей із природою була насамперед боротьбою за задоволення матеріальних потреб. Духовні й соціальні потреби відбивають суспільну природу людини, його соціалізацію. Треба, однак, помітити, що й матеріальні потреби теж є продуктом соціалізації людини. Навіть потреба в їжі у людини має соціалізований вид: адже людина вживає їжу не сирою, як тварини, а в результаті складного процесу її готування [22].

П. В. Симонов вважає, що потреби людини можна розділити на три групи: вітальні, соціальні й ідеальні. У кожній із цих груп виділяються потреби