Аналіз основних видів мотивації учнів на уроках

Отже, на сучасному етапі розвитку педагогічної науки велика увага приділяється дослідженню пізнавального інтересу як одного із головних мотивів навчальної діяльності школярів. Але сучасні вчені на основі психолого-педагогічних досліджень крім навального інтересу виявили цілий комплекс мотивів, які спонукають школяра до навчально- пізнавальної діяльності.

 

 

У психолого-педагогічній літературі існує декілька класифікацій мотивів пізнавальної діяльності. Дотримуючись точки зору А.К.Маркової, І.П Підласий поділяє мотиви на широкі соціальні мотиви, вузькі соціальні мотиви і мотиви самоосвіти За іншою класифікацією мотиви поділяються на [9]:

-широкі соціальні мотиви (обов'язок, відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання, які виявляються, насамперед, у прагненні особистості через навчання утвердитися у суспільстві, зміцнити свій соціальний статус);

-вузькі соціальні або позиційні мотиви, які виражаються у прагненні зайняти певну посаду у майбутньому, отримати визнання оточуючих, одержати достойну винагороду за свою працю;

-мотиви соціальної співпраці (орієнтація на різноманітні способи взаємодії з оточуючими, утвердження своєї ролі і позиції в класі);

-широкі пізнавальні мотиви, що вивчаються як орієнтація на ерудицію і реалізуються, як задоволення від самого процесу навчання та від його результатів, пізнавальна діяльність людини у цьому випадку стає ведучою сферою його життєдіяльності;

-навчально-пізнавальні мотиви, тобто спрямованість на способи здобування знань, засвоєння конкретних навчальних предметів;

-мотиви самоосвіти (орієнтація на отримання додаткових знань)[9, с, 318].

Якобсон зазначає, що крім наведених видів мотиви навчання можуть бути внутрішніми і зовнішніми. Вчений вважав, що вирішальне значення у здійсненні навчальної діяльності мають внутрішні спонукальні сили, а не зовнішні, які спрямовані від педагогів, батьків, класу і набувають форму підказок, вимог, наказів. Зовнішні мотиви теж здатні спонукати учнів до дії, але можуть викликати і внутрішній опір особистості. Мотиви можуть бути усвідомленими і неусвідомленими. Перші виражаються у вмінні учня розповісти про те, які причини спонукають його до дії( навчання). Другі мотиви лише відчуваються в некерованих свідомістю потягах, які можуть бути дуже сильними [10]

Мотиви у своєму становленні можуть проходити такі етапи:

1)актуалізація звичних мотивів;

2)постановка на основі цих мотивів нових цілей;

3)позитивне підкріплення мотиву при реалізації цих цілей;

4)поява на цій основі нових мотивів;

5)підпорядкування різних мотивів та побудова їх ієрархії;

6)поява у мотивів нових якостей, наприклад, самостійності, стійкості та ін. [11]

Різні мотиви по-різному проявляються в навчальному процесі. Так, наприклад, широкі пізнаваїьні мотиви проявляються у прийняті рішень, у звертанні до вчителя за додатковою інформацією. Навчально- пізнавальні мотиви виявляються у самостійних діях з метою пошуку способів рішення, у запитаннях до вчителя при порівнянні різних способів роботи. Про наявність мотивів самоосвіти свідчать прохання до: вчителя з приводу раціональної організації навчального процесу, а також реальні дії самоосвіти. Соціальні мотиви виявляються у вчинках, які свідчать про розуміння учнем обов'язку і відповідальності, позиційні мотиви - в прагненні до контактів із однолітками та в отриманні їх оцінок, в ініціативі і допомозі товаришам, мотиви соціальної співпраці у бажанні до колективної роботи та до усвідомлення раціональних способів її здійснення тощо.

У практичній педагогіці ці мотиви об'єднуються у групи за спрямованістю та змістом, соціальні (соціально-ціннісні), пізнавальні, професійно-ціннісні, естетичні, комунікативні, статусно-позиційні, традиційно-історичні, утилітарно-практичні (меркантильні).

Вченими встановлено, що в різні періоди розвитку суспільства переважають ті або інші групи мотивів навчання школярів та групи мотивів знаходяться у динамічному зв'язку між собою, характер якого залежить від виникаючих умов. З точки зору цього зв'язку виникає рушійна сила навчання, характер, направленість та величина якої визначається сумарною дією мотивів. Різні мотиви мають неоднакову силу впливу на хід та результати дидактичного процесу. Наприклад, широкі пізнавальні мотиви, які виявляються в прагненні охопити більше інформації, є відносно слабкішими в порівнянні з навчально- пізнавальними, які стимулюють прояви самостійності, наполегливості в більш вузькій сфері знань. У конкретному середовищі часто найбільш значимими виявляються утилітарно-практичні мотиви. З цієї точки зору мотиви школярів поділяють на спонукальні, які лежать в основі різноманітних цілеспрямованих дій, та змістоутворюючі, що переводять суспільно значущі цінності на особистий рівень[12].

Румунський соціолог К. Замфір запропонувала свій підхід до визначення структури мотивації дії. Її класифікація заснована на трьох аспектах мотивації:

•внутрішня мотивація (ВМ) - виникає з власних потреб людини, тому7 на її основі вона працює з задоволенням. Цей вид мотивації стійкий у порівнянні з Іншими мотивами;

•зовнішня позитивна мотивація (ЗПМ) - матеріальне стимулювання, отримання бажаної посади, престиж;

•зовнішня негативна мотивація (ЗНМ) - покарання, критика осудження.

К. Замфір вважає, що для високої ефективності діяльності найбільш сприятливим є таке співвідношення трьох видів мотивації ВМ>ЗПМ>ЗНМ. Найгіршим співвідношенням є ЗНМ >ЗПМ>ВМ[13].

У педагогічній психології [14] мотиви класифікують наступним чином. Основні види, на які поділяються мотиви, це пізнавальні і соціальні. Пізнавальні поділяються на мотиви самовиховання, навчально-пізнавальні, широкі пізнавальні. Соціальні поділяються на мотиви соціальної співпраці, вузькі соціальні мотиви, широкі соціальні. Якість мотивів навчання характеризується змістовними і динамічними характеристиками. До змістовних характеристик належать усвідомленість, самостійність, узагальненість, дієвість, домінування в загальній структурі мотивації, ступінь розповсюдження на декілька навчальних предметів та ін. До динамічних характеристик належать стійкість, сила та виразність, перехід від одного мотиву до іншого, емоційна забарвленість мотивів та ін.