Документація з педагогічної практики (вузівської) на базі курсу "Загальна теорія культури"

Тіло – це свого роду екран, на якому відтворюються актуальні події, які відбуваються. Наше тіло є тілесно-духовним, і тому всі маніпуляції, які ми проводимо зі своїм тілом набувають певного сакрального змісту. Тіло постає як матеріал, інструмент, прийом.

Сьогодні можна говорити про справжню культуру тіла, що володіє власною філософською інтерпретацією, текстами про тілесність та ін. Суспільство диктує певні ритуальні норми тілесної поведінки, і в процесі онтогенезу людське тіло перетворюється на текст, згусток соціальної пам’яті, одночасно залишаючись і згустком природної (генетичної) пам’яті. Тіло є фігурою плоті, яка не має чітко окреслених меж, тоді як образ є структурованим утворенням. Домінантні тілесні образи формують тілесний канон даної культури, якому властиве серійне відтворення.

Виділяють чотири об’єктивні фактори впливу на тіло:

Екологічні фактори впливу;

Особливості способу життя;

Соціальна та економічна ситуація;

Соціальні інститути;

Існує три сфери функціонування тіла:

Природна – тіло людини (біологічне) ;

Соціальна – результат взаємодії природи тіла і соціального середовища;

Культурна – продукт культуротворчого формування. Є завершенням переходу до особистого буття тілесності.

Ми народжуємося з ідентичною, однаковою фізіологією, але ми розуміємо наше тіло та ставимося до нього згідно з ідеологічних засад тієї культурної системи, в якій ми виховані. Наше тіло постає культурним текстом, сконструйованим з різних заборон та припущень.

Тіло – перший крок озовнішнення, екстериоризації людини. Тіло, з одного боку – сама людина, а з іншого – вмістилище її суті, її оболонка, з якою людина народжується, живе і вмирає.

Тіло почало осмислюватися і обігруватися в найдавніших міфологічних системах. Навіть не знаючи достеменно прагматики (прагматика (древньогр. pragmatos – дія) – розділ семіотики, що вивчає співвідношення знаків і їх користувачів в конкретній мовленнєвій ситуації) палеолітичних фігурок, наскельних антропоморфних гравірувань чи енеолітичних керамічних статуеток, однаково можна здогадуватися (на основі аналізу структури і стилізації цих тіл), що вони були наснажені змістом: це символічне тіло було екстериоризацією певного сакрального тексту.

Тіло і символ.

В кінці ХХ ст. тілу приділялася велика увага. Без тіла не існує людська свідомість. Тіло є інструментом свідомості. Свідомість проявляє себе в культурі через тіло, тому єдність свідомості і тіла породжує людину. Тіло без свідомості не функціонує, як і свідомість без тіла. Через тіло свідомість пов’язується з оточуючим світом. Тіло є першою реакцією на події, на які потім реагує свідомість. Тіло знаряддя свідомості.

Одна з перших свідомих рефлексій виникає через усвідомлення тілесності: людина починає розуміти, що існує її тіло і тіла інших людей. Існує поділ між «я» і «світ». Це перше усвідомлення не лише означає появу свідомості, a й зумовлює перше відчуження – відчуження тілесне. Воно відбувається до 2-х років: дитина починає розуміти, що вона і мати не одне і теж. Якщо спочатку мати сприймалася дитиною як великий орган, від якого все надходило, то тепер дитина усвідомлює, що вона і мати – це різні тіла.

У віці 6 – 7 років – рівень свідомості дитини виділяє себе від оточуючого світу. 13-14 років – чітке усвідомлення розділення свого власного тіла і оточуючого світу. Формування людського тіла відбувається до 28 років.

Отже, тіло – це перша форма відчуження, що долається різними специфічними формами і зокрема культурними.

Лакан: «Людина прагне не просто отримати певні речі, а бажає інтегруватися з іншими людьми, поєднуватися з ними, використовувати символічні засоби культури. Тим самим подолати травму, зумовлену відчуженням від матеріального тіла. Певна культура продукуючи оригінальну символіку, норми, правила, цінності, з дитинства соціалізує людину, допомагає, засвоївши всі культурні надбання, увійти людині у соціальне ціле, у «тіло» соціуму».

Навчання тіла відбувається із самого дитинства, паралельно до цього, в міру отриманих різних знань, (від найпримітивніших до надскладних) іде процес структурування ієрархізації свідомості як сприйняття символічних структур. Сам момент появи символу – це робота з станами свідомості через тілесність і виведення цих ланцюжків тілесного на рівень свідомого. Символ безпосередньо пов’язаний із тілом і свідомістю. Він є індикатором станів тіла і станів свідомості.

Тілесність – універсальний символ. Тілесність – це одухотворене тіло, яке проявляється в динаміці та статиці (русі та формі), має внутрішні та зовнішні складові. Людська тілесність є результатом процесу онтогенетичного особистісного розвитку та виражає характерну, індивідуально-психологічну та смислову складові унікальної людської істоти.

В структурі тілесності є внутрішні та зовнішні компоненти.

Внутрішні (внутрішній життєвий простір) пізнається через інтроцептивні (спрямовані в середину) відчуття та почуття;

Зовнішність та зовнішнє життєве середовище не тільки відчутні, але й видимі.

Тілесність – це перетворене під впливом соціальних і культурних факторів тіло людини, що володіє соціально-культурними знаннями і смислами, і виконує певні соціо-культурні функції.

Тілесність – це модус тіла (спосіб існування тіла в культурі) ; це навчене у певній системі культури тіло.

Розмаїття символів, уявлень,