Документація з педагогічної практики (вузівської) на базі курсу "Загальна теорія культури"

У Новий час у європейській свідомості смерть набирає романтичності. Смерть – висновок земного буття. Це значить, що на смерть треба дивитися, як на головну ціль. Її тінь лежить на людському бутті. Чекання смерті, її передчуття – ось на що здібна розумна людина на відміну від тварини.

Сучасне ставлення до смерті.

З другої половини XIX ст. і в XX ст. певного поширення набирають вчення, які ставлять проблему смерті і трагічного сприйняття її неминучості на одне з перших місць. Усвідомлення своєї конечності – сумна перевага людини перед тваринами.

Сьогоднішня модель смерті визначається популярним словом «privacy», що стало ще більш жорстким і вимогливим, чим раніше. І поряд з цим йде бажання вберегти вмираючого від його власних емоцій, до останнього моменту приховуючи від нього його стан.

Над сучасним цивілізованим світом віють настрої про те, що смерть – простий перехід в кращий світ: в щасливий будинок, де ми знову знайдемо наших зниклих близьких, коли прийде наша година, і звідки вони, у свою чергу, прийдуть відвідати нас. Таким чином комфортність життя на Заході просто проектується і на світ замогильний. До того ж кожний четвертий житель Центральної Європи вірить в переселення душ.

Сьогоднішнє відношення до смерті включає наступні риси:

1. Терпимість. Смерть притерпілась, стала рядовим і буденним явищем в іграх політиків (Чечня), у криміналітеті (замовлені вбивства).

2. Технологічність. Толерантно-особисте відношення до смерті відсовує на задній план власну смерть як таку, але виносить вперед питання технології після смерті: похорони, грошові витрати на них, пам’ятники, некрологи і інші чинники престижу родичів. Ці технології не втрачають своє значення після похоронів: надгробне каміння, плити, пам’ятники виготовляють декілька місяців, іноді навіть років.

3. Феномен безсмертя. «Навколо вмирають, вмирають інші, але не я, до моєї смерті ще далеко. Смерть – вигадка фантастів». Ця безсмертна установка знаходиться в підсвідомості сучасної людини.

4. Театральність. Смерті немає як події, співпереживання. Внаслідок цього смерть постає перед нами у вигляді спектаклю в театрі. Театральність смерті і саме життя робить театральним.

Східні культури на відміну від західних зберегли в собі віру в оригінальну силу космології, релігійних і філософських систем, в яких смерть не розглядається як абсолютне завершення існування. У всіх цих віруваннях смерть не ототожнюється з повним зникненням індивіда.

Відношення до проблеми смерті в Індії. Зміст світогляду індуса щодо проблеми смерті такий: все, що відбувається в житті людини – результат дії карми, а остання визначається діями людини. Смерть є лише переходом до наступного життя; якщо життя була прожито відповідно до певних релігійних норм, то людина справедливо сподівається на краще і більш щасливе наступне життя; в іншому випадку душа людини не прирікається на вічні пекельні муки (як в християнстві, іудаїзмі або ісламі), а переходить до наступної інкарнації з можливістю виправити скоєне і заслужити щастя і добробут вже в ньому; у разі ж активного аскетизму існує можливість або значно скоротити шлях своєї духовної еволюції (духовно розвинутися і «очистити карму»), або ж навіть досягти після смерті Самого Брахмана.

Тіло для індусів завжди презренне і повинне бути спалене зразу ж після смерті. Безсмертна душа перейде в нове тіло, і цей процес буде повторюватися і повторюватися, поки душа не щезне і не зіллється з душею вселенською. Тільки людська воля може відректися від життя, відректися від нього.

В давньокитайській свідомості факт смерті оцінювався як дещо, що не має глибокого побутового значення. Інакше кажучи, якщо людина вмирає, ніякої трагедії в цьому немає. Вона все рівно залишається серед живих, але вже як вмерла. Тут так, як і там. Мертвий йде від живих умовно, в якомусь обмеженому смислі. Він нас не покидає. Світ увесь заселений «живими мерцями». Вони перейшли в інший стан, але не відішли в інший світ. До смерті ставилися спокійно і ще за життя виготовляли зелений саган. Ось чому в цій культурі символіка носила земний характер.

Не розділяли земний і потойбічний світ і єгиптяни. Але вони, скоріше, підкреслювали схожість загробного світу з справжнім – там так, як і тут. Смерть рахувалася прелюдією до загробного життя. Єгиптяни покладали надію на нетлінність тіла тієї людини, влада якої була непорушною при житті. Тілесність, за їх уявленням, залишалася незмінною. В Єгипті велике значення надавалося збереженню померлого тіла.

Ставлення до смерті в Японії. Синтоїзм сприймає смерть як трагедію, бо самостійно розв’язати проблему смерті так, щоб нейтралізувати страх померти, страх покинути сферу земного існування, не в змозі. Частково це питання розв’язується за рахунок особливого способу відношення до життя, особливо до певних його сегментів – через атмосферу радості і веселості, що панує при подіях народження або весілля, через проведення недільних сімейних прогулянок до синтоїстських храмів, і т. д., але для людської психіки таких заходів часто недостатньо.

Щодо синтоїзму буддизм дає велику надію на посмертний порятунок – через перевтілення.

Розглядаючи проблему життя і смерті в Японії, необхідно розглянути і таке історичне явище, як спеціальний самогубний обряд – харакірі, в якому виявляються певні риси японського відношення до життя і