Документація з педагогічної практики (вузівської) на базі курсу "Загальна теорія культури"

 

 

Символ і образ смерті в культурі.

Спроби теоретичного осмислення проблеми смерті у ХХ ст.

Ідея реінкарнації.

Література:

Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. – М., 1992.

Гуревич П. С. Философская антропология. – М., 1997.

Дюркгейм Э. Самоубийство: социологический этюд. – М., 1994.

Розин В. М. Введение в культурологию. – М., 1997.

Тибетская книга мёртвых: Пер. с англ. – Спб., 1992.

Уоллис Бадж Е. А. Путешествие души в царстве мёртвых. Египетская книга мёртвых. – М., 1995.

Фромм Э. Душа человека. – М., 1992.

Символ і образ смерті в культурі.

Смерть:

відчуження, відсікання з раю, але починається буття земне (за Біблією).

розплата людини за отримання свідомості, той дар, який зробив нас смертними.

Морен пише, що у тварин немає свідомості смерті, а є лише у людей. Культура входить у світ буття через свідомість смерті.

Культура виробляє образи, символіку, тексти, міфи, які дозволяють людині правильно померти. Культура – це організована форма смерті. Смерть оцінюється як кінець життя, несе в собі фундаментальний зміст, задає еквівалент цінностей. Кожна культура намагається зняти страх перед смертю.

Похорон – ритуал, який захищає живих людей від смерті. Межі між життям і смертю сприймаються по різному в різних культурах.

Шляхи підготовки до смерті:

когнітивний – через знання;

інтуїтивний – через віру;

Згідно версіям багатьох вчених, кожна людина має три тіла, які в сукупності являють собою певний комплекс, цілісність.

Зовнішнє фізичне тіло

Латентне тіло (ефірна субстанція)

Духовна сутність

Всі три тіла абсолютно реальні, але мають різну природу. Індивід після смерті звільнюється від своєї фізичної оболонки, але продовжує жити в ефірному тілі, поступово переселяючись в астральний світ.

«Страх смерті» – неоднорідне явище, і це дає підставу виділити чотири різновиди страху.

Перший різновид – страх перед «просто смертю», перед зникненням людини як індивіда, перед болем – провісником смерті і та ін.

Другий різновид «страху смерті» – це феномен, який задіяний виключенням особини зі стада, зграї. У людській же свідомості він віддзеркалюється дуже неприємним уявленням про втрату соціального статусу.

До третього різновиду належать явища, які умовно належать до «страху смерті». Це скоріше опосередковане віддзеркалення у свідомості людини, не усвідомлюване нею ані як страх, ані як тривога, не асоційоване з поняттям «смерть». Це різної інтенсивності дискомфортні відчуття, аж до відчуття «смертельної нудьги», яка «гірша від самої смерті», тому що може бути одним із провісників потягу до самогубства. Такий стан дуже складно висловити. Він, і то тільки приблизно, передається виразом: на душі нудно, моторошно.

Четвертий різновид «страху смерті» – це відчуття, зумовлене «страхом» за збереження популяції (і окремих його членів), до якої належить особина, яка підтримує збереженість її членів. Очевидно, цей тваринний «страх» став основою страху за дітей, батьків, рідних та знайомих. Водночас, саме цей інстинкт страху за інших людей породжує власну безстрашність.

В деякі епохи страх смерті зовсім був відсутній: люди знаходили в собі сили протистояти погрозі фізичного знищення.

Образ смерті – персоніфікація смерті у вигляді деякої фізичної сутності.

Смерть в якості вигаданого образу зустрічається в міфах і легендах всіх світових культур починаючи з незапам’ятних часів. Так як спочатку людина не могла пояснити причину смерті живої істоти, то побутували уявлення про смерть, як про реальну істоту.

Представлення смерті – досить характерне явище для всіх культур. Наприклад, звичайним для нас є подання смерті у вигляді скелета з косою, проте, даним зображенням символіка смерті не вичерпується. Практично в кожній культурі існує свій символ смерті, а також характерні обряди, що відкривають суть відносин даної культури зі смертю.

У багатьох цивілізаціях функції смерті виконували окремі божества.

Анубіс або Осіріс (Стародавній Єгипет)

Танатос (Древня Греція)

Мор (Древній Рим)

Хель (Германо-скандинавська міфологія)

Грох (Вірменська міфологія)

У Біблії смерть являє собою ангела, посланого Богом і наділеного великою силою.

Античність. Платон створив вчення про людину, що складається з двох частин, – безсмертної душі і смертного тіла. Смерть, згідно цьому навчанню, є процес відділення душі від тіла, її звільнення з «темниці», де вона перебуває в земному житті. Тіло, на думку Платона, в результаті смерті перетворюється на прах і тлінь, душа через певний термін знову вселяється в нове тіло.

В Античності смерть у вигляді прекрасного юнака або дівчини. Смерть – це гарно і приємно. Смерть уявлялася як благо.

Середньовіччя. У епоху європейського середньовіччя домінувала точка зору про те, що смерть – це кара Господа за первородний гріх Адама і Єви. Смерть сама по собі – це зло, нещастя, але воно долається вірою в Бога, вірою в те, що Христос врятує світ, а праведників після смерті чекає блаженне існування в раю.

Після чуми смерть уявлялася у вигляді чоловіка в чорному одязі. Атрибути – коса або серп, пісочний годинник. Коса – життя відрізане, душа відрізана від