Дослідження основних віх Великої грецької колонізації

Неадекватність розподілу ресурсів країни у перерахунку на душу населення.

Масове обезземелення рядового селянства і частини родової аристократії, що було викликане розкладом родової власності та спадковою парцеляцією (поділом) родових ділянок між нащадками.

Розвиток ремісничого виробництва і пошуки ринків сировини та збуту готової продукції.

Політична боротьба в метрополіях і, частково, стихійні лиха. Наприклад, у Мілеті після перемоги демократів були розтоптані биками діти їхніх противників, а перемога аристократів супроводжувалася спаленням демократів разом з дітьми. У таких умовах переможені мали лише один вибір: смерть на батьківщині чи від'їзд у далекі краї. І саме такі групи людей були засновниками колоній. Так, Тарент в Італії заснували «парфенії», неповноправні жителі Спарти, після невдалої спроби досягнути рівності в правах із спартанцями.  

Так, серед перерахованих ним п'ятий фактор – соціальна боротьба є трохи невірним. Адже Тарент заснували вихідці з Мессанії – підкореної Спартою території, які після повстання змушенні були виїхати з Пелопонесу в південну Італію. Однак дане питання потребує глибокого вивчення та аналізу. І хочу зазначити, що в процесі роботи над даною науковою роботою, я ще раз мав можливість пересвідчитись в тому, що Балух В. користується в плагіатом старих історичних робіт, аніж проводить свій науковий пошук.

Щодо характеру колонізації, то спочатку ця примусова еміграція була пов'язана з недоліком придатної для обробки землі, більша і краща частина якої виявилася зосередженою в руках землевласницької родової аристократії.

Збанкрутівші дрібні виробники часто не знаходили застосування своїм силам на батьківщині і були змушені переселятися в інші місця. Колонії цього часу тому носили по перевазі аграрний характер. Надалі в прямого зв'язку з розвитком товарного виробництва і морської торгівлі первісний тип поселень грецьких колоністів видозмінюється. З'являються колонії землеробсько-торгового характеру. Частина їх населення продовжує займатися землеробством, але вже з розрахунком на збут своєї сільськогосподарської продукції, основним заняттям іншій частині стає ремесло, нарешті, виділяються групи, зайняті головним чином торгівлею. У цьому відношенні дуже показово, що на перших порах в колонізації брали участь не лише міста, що стали потім великими торговельними центрами, а й населення землеробських районів, надалі ж ініціатива виведення нових колоній перейшла до торговельних міст.  

Таким чином, колонізація представляла собою явище в достатній мірі складне. Для неї характерно кілька етапів розвитку. У ранній період колонізація була епізодичним явищем і проходила так: відважні, підприємливі люди з різних міст вирушали в чужі далекі країни в пошуках кращого життя і збагачення. Згодом колонізація набуває більш систематичний характер.

Підстава нових колоній стає справою не тільки приватної, а й державної ініціативи. У ряді міст, які брали активну участь в колонізації, створюються особливі посади так званих ойкіст (грец.  οἰκιστής), в обов'язок яких входило управління колонії. Політична структура колоній була в основному такою же, як і в метрополіях, за винятком, звичайно, тих випадків, коли засновниками колоній виступали політичні емігранти. Виникнувши, колонія незабаром перетворювалася на таку ж самостійну державу – місто-поліс, як і її метрополія. Між колоніями і метрополіями зазвичай встановлювалися жваві економічні, політичні, культурні та релігійні зв'язки, які носили характер взаємин незалежних один від одного, але зазвичай дружніх полісів. Ці зв'язки нерідко скріплювалися особливими договорами.   Тим не менш, незважаючи на наявність настільки тісних юридичних, релігійних, економічних і всяких інших зв'язків, колонія з самого моменту свого виникнення розглядалася як цілком самостійна держава-поліс, – в принципі ні в чому не уступає своїй метрополії. Спроби метрополії підпорядкувати колонію чи колонії своєму політичному контролю приводили навіть до військових зіткнень. У своїй переважній більшості грецькі колонії займали дуже невелику територію, достатню лише для того, щоб прогодувати кілька сот, в рідкісних випадках тисячі першопоселенців разом з їх сім'ями. Майже всі вони розташовувалися у вузькій прибережній смузі, іноді, як було вже сказано, на невеликих островах або півостровах і були тісно пов'язані з морем. У цієї прихильності до морського узбережжя полягає суттєва особливість грецької колонізації в її початковій, архаїчній фазі.

Деякі міста самі ставали потім метрополіями; так, боспорити заснували Танаїс, сибарити – Посейдон, массаліоти – Никею (нині Ніцца) і т. д. Іноді вони вдавалися до допомоги своїх метрополій; наприклад, керкіряни вивели колонію в Епідамні разом з Коринфом, а гелейці – Акрагапт разом з родосцями. Часто траплялося, що ця вторинна колонізація, або субколонізація, носила інший характер, ніж первинна. Так, фокейська колонізація на заході була переважно торгово-реміснича, а массаліотска колонізація була переважно аграрна. Навпаки, в ахейській колонізації Італії переважав аграрний аспект, але ахейський Сібарис створював колонії як опорні пункти для торгівлі з Етрурією та іншими областями Італії в обхід халкідян, що зміцнилися у протоки.  

Таким чином основними причинами Грецької колонізації в сучасній історичній науці офіційно визнаються торгівельна та землеробська (аграрна). Грецькі колоністи розселилися в багатьох частинах Середземного та Чорного морів, поклавши в цих місцях початки цивілізації.

І хоча на даний момент йдуть суперечки щодо проблеми соціальної боротьби, причини грецької колонізації є вивченими і не викликають сумнівів.