Дослідження основних віх Великої грецької колонізації

 

Західна частина Середземномор'я здавна приваблювала греків родючістю грунту і відносною легкістю освоєння. Італія відділена від Епіру і Керкіри протокою шириною всього близько 75 км. Окремі місця «Одіссеї» свідчать про знайомство греків ще героїчної епохи з Сицилією та Італією. У ряді районів Італії знайдені залишки споруд мікенської епохи, а зв'язки Сицилії з Критом підтверджуються багатьма історичними пам'ятниками.  

Піонерами колонізації виступили Евбейські міста Халкіда та Еретрія. Уже в першій половині VIII ст. до н. е. вони були досить розвинені. Розташовані на березі протоки, що є важливим морським шляхом між Північною і Середньої Грецією, вони зосередили у своїх руках значну частку торгівлі в цей час. До того ж вони володіли покладами міді і родючою територією, що знаходилася в руках аристократів. Слідом за ними на шлях колонізації вступили Коринф і Мегара. Вони були значними ремісничими і торговельними центрами, але земля їх була неродюча, так що жителі виїжджали за море не лише заради торгівлі, але і в пошуках хороших земель. Недарма в коринфській колонізації активну участь взяли селяни з села Тегеї. За цими містами пішли й інші центри Греції.   Основний міграційний потік, що поклав початок Великої колонізації, кинувся на захід – до берегів Італії і Сицилії. Першими почали освоєння цієї частини Західного Середземномор'я колоністи з о. Евбея, найзначнішими полісами якого вважалися Халкіда і Еретрія. Ними було засновано ще у другій чверті VIII в. до н. е.. найдавніше грецьке поселення біля берегів Апеннінського півострова, розташоване на острівці Пітекусса (суч. Ісхія) біля входу в Неаполітанську затоку. Антична традиція датує цю подію 774 р. до н. е. Виявлені на острові сліди залізоробного виробництва (ковальські шлаки) дозволяють припустити, що Пітекусса служила для Евбейських мореплавців перевалочною базою на шляху до багатого на поклади заліза о. Ельба, на північ, біля берегів Етрурії. Це цікаве археологічне відкриття вперше наочно показало, що одним з головних стимулів грецьких моряків вживати такі далекі і, безсумнівно, пов'язані з чималим ризиком морські подорожі, була потреба в дефіцитних, відсутніх в самій Греції видах сировини, і насамперед у металі. Влаштувавшись на Пітекуссі, переселенці з Евбеї незабаром слідом за цим (мабуть, десь близько середини VIII ст., якщо не раніше) переправилися на протилежне узбережжя Італії і там, на території родючої області Кампанія, заснували колонію Куми, яка надалі стала головним опорним пунктом на шляху грецького проникнення в Лацій і Етрурію.

З держав балканської Греції найбільш активну участь в колонізації Італії та Сицилії брали Евбейськая поліси, а також держави, що займали прибережні райони Північного Пелопоннесу і Середньої Греції, розташовані навколо глибоко вдаються в сушу затоки Корінфа, звідки відкривався найкоротший морський шлях до південного краю Апеннінського півострова.  

Першою грецькою колонією на Сицилії був Наксос, закладений в 734 р. до н. е.. вихідцями з Халкіду Евбейской під проводом Феокліт, згідно з твердженням Фукідіда.   Перші еллінські поселенці прибули до Сицилії на кораблях під проводом Фукла з евбейскої Халкіди. Вони заснували Наксос і спорудили Аполлону Архегету вівтар, тепер знаходиться поза міста (на ньому феори кожен раз приносять жертву вперше перед відплиттям із Сицилії).   З Наксоса незабаром виведені були ще дві колонії – Катана (біля підніжжя Етни) і Леонтіни.

На початку VII ст. на березі вузької протоки, що відділяла Сицилію від Італії, виникла колонія Занкле (Мессана), яка була заснована піратами з Кіми, а пізніше заселена халкідянами. У свою чергу, Занкле заснувала на протилежному березі Італії колонію Регій, населення якої потім поповнилося мессенянами, переселялися з Пелопоннесу після підкорення Мессенії Спартою. Уздовж північного і східного узбереж Сицилії занклейці і халкідяни заснували ще ряд дрібних колоній, з яких найбільш значними були Гімера і Тавроменія (Таорміна). Мегарці, що брали участь в Халкідській експедиції, була заснована колонія Мегара Гіблейська. Через 80 років Мегара виводить сюди ще одну колонію – Селінунт, який зіграв потім роль важливого форпосту в боротьбі греків з карфагенянами.

У 734 р. до н. е.. прибула в Сицилію коринфська експедиція опанувала островом Ортіге, розташованим біля входу в кращу гавань Сицилії. «Сіракузи заснував наступного року корінфянин Архій з роду Гераклідів, вигнавши спочатку сікулів з острова Ортігії, де тепер знаходиться вже не омиване морем внутрішнє місто. Пізніше і зовнішнє місто також було оточене стіною і стало багатолюдним. На п'ятому році після заснування Сіракуз халкідяни на чолі з Фуклев виступили з Наксоса, відтіснили силою зброї сікулів і заснували Леонтіни, а потім Катану. Засновником ж своєї колонії самі катанці зробили Еварха».   Переправившись звідти в Сицилію, коринфляни заснували Сіракузи, що стали надалі одним з найбільших і багатих грецьких міст-колоній цього острова. Засновники Сіракуз подбали насамперед про те, щоб заволодіти прилягающою до міста родючої територією. Як і інші засновані одночасно з ними грецькі колонії Сицилії, Сіракузи спочатку представляли землеробське поселення. Торгівля і ремесло отримали розвиток в Сіракузах лише пізніше.   Місто швидко перетворилося у великий центр західного еллінства, а під його керівництвом виникає могутня держава, що сперечалася з Коринфом за гегемонію над західними греками.   У західній частині Сицилії грецька колонізаційна хвиля зустрілася з хвилею, що виходила з