Дослідження основних віх Великої грецької колонізації

 

 

Південний напрямок в епоху Великої колонізації великої ролі не відігравав, як не приваблювала греків торгівля з східними країнами та Африкою. І це природно: східне узбережжя Середземного моря займали фінікійські міста, які змагалися з греками. У VIII-VII ст. до н. е. боротьба Ассирії і Єгипту не сприяла іноземній торгівлі, а тим більше поселенню на цих берегах. На захід від Єгипту елліни зіткнулися з суперництвом карфагенян, і хоча греки і там намагалися влаштуватися, але швидко були витіснені. Тільки в районі Кіренаїки, між Єгиптом і Карфагеном, елліни зуміли створити кілька міст, першим з яких було Кірена.   На початку 30-х рр.. VII ст. до н. е.., в період загострення соціальної боротьби на острові Фера, як можна зробити висновок з різних версій переказів, колоністи на чолі з ойкістом, який прийняв царську владу та ім'я Батта, зайняли прибережний острів Платею, потім переселилися на материк, де в 631 р. до н. е.. заснували колонію Кірену. У половині VI ст. до н. е.. в Кірену прибула нова партія колоністів. Для новоприбулих колоністів потрібні були нові землі. Це призвело до того, що лівійці, з якими греки до того підтримували, мабуть, мирні відносини, були витіснені з частини своєї території.   Колонізація Кіренаїки носила лише аграрний характер.

У той час як в Лівії Кірена і сусідні з нею поселення відповідали звичайного типу грецьких колоній, для якого характерно проживання переселенців в незалежному місті-державі серед більш відсталого тубільного населення, Єгипет являв собою найдавнішу цивілізацію, в багатьох відношеннях більш розвинену, ніж цивілізація еллінська; ця країна була повністю заселена і політично організована набагато раніше, ніж Греція. Тому ті форми, які прийняла в Єгипті грецька колонізація, неминуче вироблялися під впливом запитів розвиненого в культурному відношенні місцевого населення.

Фараони Саїсської династії потребували греків двох категорій: найманців і торговців. Великі постійні поселення найманих солдатів, хоча й організовані зовсім інакше, ніж грецькі колонії, свідчать про прагнення багатьох еллінів виїхати за межі своєї батьківщини і про їхню здатність знайти кошти до існування, застосувавши свою військову майстерність на службі якого-небудь заморському правителю.  

Єгипетський цар Псамметих I, як повідомляє Геродот, звільнив свою країну від ассірійського ярма (близько 645 р. до н. е.) завдяки допомоги іонійських і карійських піратів, випадково висадилися в Єгипті і поступили до нього на службу найманцями. «Коли цар Псамметих прийшов у Елефантині, це написали ті, які пливли на кораблях разом з Псамметіхом, сином Феокліт. Вони пройшли вище Керк доти, докуда дозволяла річка, Потасімто був перед іншомовними, а Амасіс – єгиптянами. А написав мене Архон, син Амебіха, і Пелек, син Евдама».  

«Амасій був дуже прихильним до еллінів і виявляв різні ознаки своєї прихильності до них узагалі та зокрема до тих, що прибували в Єгипет. Він передав їм місто Навкратіду, щоб вони там жили. А тим, які не хотіли там жити, а приїжджали в торговельних справах, він відвів місця, де вони могли побудувати святилища богів і жертовники. Найбільше з цих святилищ, і найславніше, що його найчастіше відвідували, називалося Елленіон. Його побудували спільно – Кнідос, Галікарнасс і Фаселід, а з еолійських лише Мітілена. Інші міста, які твердять, ніби вони брали участь у заснуванні цього святилища, твердять, не маючи на це жодного права.

За давніх часів лише Навкратіда була відкритим для торгівлі портом, а іншого ще не було в Єгипті. І якщо хтось припливав до якогось іншого Нільського гирла, він був зобов'язаний скласти присягу, що він мимо волі прибув туди, а склавши присягу, мусив на тому ж судні повертатися і пливти до Канобського гирла, якщо це йому дозволяли супротивні вітри, перевантажувати товари на човни і об'їжджати всіма каналами Дельти перед тим, як прибути в Навкратіду. Отакі привілеї мала Навкратіда».   Південне узбережжя Середземного моря виявилося менш сприятливим для грецької колонізації. Кращі райони на цьому узбережжі вже були зайняті фінікійськими колоніями.  

Уже в VIII ст. до н. е. халкідяни й еретрійці почали освоювати і північно-східний напрямок, особливо на великому півострові в північно-західній частині Егейського моря, який через створення халкідських колоній отримав назву Халкідіки. Наприкінці VIII – на початку VII ст. до н. е. греки проникають у протоку Геллеспонт і далі на північ. Провідну роль тут відігравали поліси Східної Греції (Самос, Хіос, Мітілена, Мілет, Колофон), а також Мегара. Досить швидко береги Геллеспонту, Пропонтиди і Боспору Фракійського покрилися сіткою еллінських колоній на березі Боспору – протоки, яка вела в Чорне море. Іраномовні скіфи називали це море Ахиіайна – «Темне». Греки сприйняли цю назву як Аксинський Понт – «Негостинне море» (відсутність островів, вітри і бурі). Однак, вірячи в магію імен, вони стали вважати, що така назва не принесе