Дослідження основних віх Великої грецької колонізації

Але до початку колонізації Чорного моря греки колонізовували узбережжя проток Дарданелли (суч. – Геллеспонт), Пропонтида (суч. – Мармурове море) та Боспор (суч. – Босфор). Тут провідну роль грав Мілет, також один з найбільших і багатих грецьких міст. За переказами, Мілет вивів до 100 різних поселень і колоній. Великими грецькими колоніями Пропонтиди стали міста Кизик (756 р. до н. е.), Халкедон (685 р. до н. е.), Візантій (667 р. до н. е.).   Особливу роль відігравало місто Візантій. Розташоване на Європейському узбережжі Боспору, воно, засноване як землеробська колонія, згодом перетвориться в один з найбільших торгівельних міст античної Греції.

Щодо колонізації Чорного моря, спочатку грецька експансія була спрямована вздовж малоазійського узбережжя. Найдавнішою з заснованих тут колоній була Сінопа. Відповідно до античної традиції, вона виникла в 812 р. до н. е.. на місці тубільного поселення, на березі кращої та зручної на південному узбережжі бухти. Звідси йшла давня дорога всередину країни, в Сарди і Вавилон. Близько 750 р. до н. е. сінопці заснували свою колонію – Трапезунт. Можна думати, що в основі Трапезунта сінопцям допомогла їх метрополія Мілет. У подальшому сторіччі мілетяни засновують тут ще ряд колоній, правда менш значних, ніж Сінопа. Це невеликі колонії Сесам і Кромни, що виникли на місці поселень, висхідних до епохи, попередньої грецької колонізації, потім Теос, який грав невелику роль, і Кітор. Сама Сінопа також заснувала ряд поселень – Керас, Котіору і кілька дрібніших.  

Крім мілетян та інших іонійців, в колонізації Причорномор'я брали участь дорійці з Мегари. Ними були засновані Гераклея Понтійська на південному узбережжі Чорного моря, Месембрія і Каллатіс на західному узбережжі.  

Поступове просування на північ супроводжувалося колонізацією фракійського узбережжя. «Переселення паросців на о-в Фасос. До вас, змученим нуждою, мова, про громадяни, моя. Кинути морське життя, і Парос, і смоковниці його. Життя колоністів на Фасосі. Немов скорботи всієї Еллади в нашому Фасосі зійшлися. Як осла хребет Порослий дикими лісом, він здіймається… Непоказний край, немилий і непогідного… Не те, що край, де плещуть хвилі Сіріс…» 

Освоєння греками Західного Причорномор'я почалося значно пізніше, ніж Південного – з середини VII ст. до н. е.. Місцеве населення – фракійці були відомі грекам дуже давно і увійшли в грецьку міфологію. В епоху проникнення греків на чорноморське узбережжя Фракії місцеві племена знаходилися на стадії розкладання родового ладу. Основним заняттям їх були скотарство і землеробство, розвиток отримали ремесла, зокрема металургія.   Більшість міст Причорномор'я заклав Мілет. Рухаючись вздовж західного узбережжя Евксинського Понта, мілетяни заснували Аполлонію, Одес, Істрію і з'явилися в Північному Причорномор'ї.  

Колонізація північних берегів Понта Евксинського протікала в три етапи. На ранньому етапі (середина VII ст. до н. е.) засновується одне поселення – Борисфеніда на о. Березань поблизу Дніпро-Бузького лиману. Рубіж VII-VI і перша половина VI ст. до н. е. характеризуються масовим освоєнням греками узбережжя. У цей час виникають апойїки: Ольвія, Пантікапей, Німфей, Мірмекій, Гермонасса, Кепи. У другій половині VI ст. до н. е., На завершальному етапі виникали великі колонії: Тіра, Ніконій, Керкінітіда, ранній Херсонес, Феодосія, Тірітака, Фанагорія, Анапське поселення і ряд дрібніших центрів.  

Краще познайомившись з місцевими умовами, греки перебралися і на материк. В гирлі р.. Гіпаніса (Південного Бугу) на самому початку VI ст. до н. е. з'явилося місто Ольвія («Щаслива»), а навколо нього виникли інші поселення. На захід від Ольвії було створене місто Тіра в гирлі однойменної річки (суч. Дністер).

Іншим вогнищем грецької колонізації був Боспор Кіммерійський (Керченська протока). Сюди греки, мабуть, проникли в останні десятиліття VII в. до н. е. Тут було засновано місто Пантікапей (сучас. Керч), що став найбільшим еллінським містом Східної Тавриди і Тамані. У VI ст.. до н. е., на кримському березі з'явилися Мірмекій, Німфей, Феодосія, а на кавказькому (за грецькими уявленнями, азіатському) березі – Фанагорія, Кепи, Гермонасса, Горгіппія. Близько 480 р. до н. е.. всі ці міста об'єдналися в Боспорське царство зі столицею в Пантікапеї Боспоріти проникли і в Меотидське (нині Азовське) море і в його північно-східному кутку в гирлі р.. Танаїс (Дон) заснували поселення, що стало найдальшої північно-східною колонією греків.  

Єдиною дорійською колонією на північночорноморського узбережжі був Херсонес, заснований переселенцями з мегарської колонії Гераклеї Понтійської в V ст. Він був розташований в 3 кілометрах від нинішнього Севастополя, на скелястому півострові між Пісочною і Карантинною бухтами. Не виключена можливість, що до вторгнення гераклійських колоністів на цьому місці існувало невелике іонійське поселення.

У подальшому розвитку північночорноморських колоній греків поряд із землеробством і місцевим ремеслом дуже важливу роль починає грати торгівля. У VI ст. потреба в причорноморському сировину і особливо хлібі відчувалася вже багатьма грецькими містами. Грецькі ремісники також потребували ринку збуту для своєї продукції. Таким чином, в VI ст. грецькі колонії на узбережжях Чорного моря, зокрема північночорноморського, набувають виняткового значення в економічному житті Греції. Вони стають постачальниками сировини, хліба та робочої сили – рабів. Від їх