Дослідження властивостей генноінженерних білків – потенційних компонентів вакцин

Промотор негайних ранніх генів (IEG) ЦМВ має високий рівень експресії в різних клітинах ссавців. Цей елемент широко використовується для створення генно-інженерних векторів [10]. Для оптимізації трансляції промотор негайних ранніх генів ЦМВ був використаний для отримання ефективної вакцини до вірусу Ебола на основі аденовірусу V типу (AD-CMVZGP) [15].

Штучно атенуйовані, високоімуногенні штами, що містять протективні антигени, з генома яких вилучені гени, що визначають вірулентність і токсичність

Резистентність до патогенних бактерій E. coli визначається інтенсивністю імунної відповіді до фактору колонізації (CFA). Для профілактики інфекції, викликаної ЕТЕС, вакцина повинна являти собою лінію, що експресують загальний CFA. Раніше б то показано, що вакцина-кандидат (PTL003), токсин-негативний штам ЕТЕС, лінія El392 / 75 мали загальний фактор колонізації CFAIІ [50]. Даний штам ніс мутації делеції в генах aroC, оmрС і ompF. При вакцинації волонтерів він викликав інтенсивну і стійку імунну відповідь. Подібно до описаного, на основі штаму ЕТЕС, лінії WS1858, експресуючого CFA1 був створений чутливий до антибіотиків, що несе мутації делеції в генах агоС, оmрС і ompF штам АСАМ2010, який тепер розглядається як найважливіший компонент живої атенуйованої вакцини. Поділ певних ділянок хромосом був проведений за допомогою нового суіцидального вектора – pJCB12, що призвело до втрати здатності АСАМ2010 продукувати IT [10, 12, 14]. Даний штам викликав як системний, так і мукозальний імунітет.

 

Вірус папіломи людини (ВПЛ) грає важливу роль у розвитку фонових і передракових захворюваннях шийки матки і є облігатним фактором розвитку аденокарцином генітального тракту. За даними Міжнародного агентства з дослідження раку (IARC), щорічно у всьому світі реєструється понад 500 тис. випадків раку шийки матки та 270 тис. смертей. Найбільше число випадків зареєстровано у Латинській Америці і Субсахарній Африці – більше 30 випадків на 100 тис. населення. Саме в цих країнах була переконливо доведена ефективність вакцини нового типу – вірусоподібної частки. Вона являє собою сферичний капсид ВПЛ, з якого вилучено дволанцюжкову ДНК і збережено пізні структурні білки L1 та L2 [15, 28].

При природному зараженні значущий рівень антитіл до ВПЛ визначається тільки у 50% жінок. Тим часом антитіла до ВПЛ грають ключову роль в запобіганні інфікування [15, 28]. Це послугуло підставою для розробки вакцин з домінантними антигенами L1 і L2. Носієм цих антигенів слугували вірусоподібні частки. Необхідно відзначити, що обов'язковим компонентом даної вакцини є спеціально розроблений ад'ювант. Крім гідроксиду алюмінію, він містить монофосфорилліпід А, отриманий з Salmonella minisotae [10]. Це дозволило відповідно до сучасної стратегії отримання ефективних вакцин ввести в конструйовану структуру компоненти, що стимулюють як специфічний, так і вроджений імунітет. В даний час широко використовуються дві вакцини «Гардасил» і «Церварикс».

Вірусоподібні конструкції апробовані в експерименті і при індукції антитіл до інших структур, зокрема до хемокінового рецептора CCR5, що грає певну роль в прикріпленні ВІЛ до клітини [13].

Генетичні конструкції що включають імуногенну складову і компонент, що визначає інші властивості

Розробка вакцин для профілактики інфекцій, при яких протективний ефект залежить від інтенсивності клітинного імунітету, визначила впровадження нових генетичних конструкцій. В даний час реалізований ще один підхід в отриманні конструкцій на основі BCG. Зокрема, використовуються вектори, в які вбудовані не тільки гени, які контролюють синтез протективних антигенів, але і гени, що кодують різні цитокіни, що визначають розвиток і інтенсивність клітинної імунної відповіді, включаючи ІЛ-2, ІНФ гамма і інші цитокіни, які посилюють імуностимулюючі властивості BCG [24].

 

 

 

Вірус гепатиту С (ВГС) – невеликий сферичний вірус (рис. 2. 1), що має білково-ліпідну оболонку, нуклеокапсид і одноланцюгову лінійну РНК. Розміри вірусу за даними різних методів аналізу становлять близько 30-60 нм. У таксономічній ієрархії ВГС відносять до родини Flaviviridae, роду Hepacivirus [11].

Рис. 2. 1 Схема будови ВГС

Найбільш широко використовується класифікація вірусу гепатиту С за наступними генотипами (основними типами) : 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 і 11. Генотипи ВГС можуть бути розбиті на підтипи, деякі з яких включають в себе:

1a, 1b, 1c, 2a, 2b, 2c, 3a, 3b, 4a, 4b, 4c, 4d, 4e, 5a, 6a, 7a, 7b, 8a, 8b, 9a, 10a, 11a.

ВГС еволюціонував протягом декількох тисяч років. Цей факт може пояснити нинішні особливості глобального поширення генотипів і підтипів:

1а – поширений в основному в Північній і Південній Америці, а також в Австралії;

1b – найчастіше зустрічається в Європі і Азії;

2a – найбільш поширений в Японії і Китаї;

2b – у США і Північній Європі;

2c – в Західній і Південній Європі;

3а – Австралія, Європа і Південна Азія;

4а – Єгипет;