Екологічний рух в Україні (історичний аспект)

У першому розділі “Історіографічний огляд та джерельна база дослідження” здійснено огляд літератури з обраної проблеми, проаналізовано джерельну базу. Наукова думка протягом тривалого часу нагромаджувала потенціал вивчення комплексних проблем взаємодії суспільства й природи в різних аспектах низки дисциплін. Історична наука ще й досі перебуває у боргу перед суспільством щодо вивчення екологічної кризи в Україні. Актуальними і сьогодні є слова В. І. Вернадського, який зазначав: “Дотепер історики, взагалі вчені гуманітарних наук … свідомо не рахуються із законами природи біосфери – тієї земної оболонки, де тільки й може існувати життя. Стихійно людина від неї невіддільна. І цю нерозривність лише тепер ми починаємо точно з’ясовувати. ”

В умовах тоталітарної держави екологічна проблематика витіснялася пріоритетами технократичного адміністративно-командного мислення. Правлячий політичний режим ігнорував справжнє екологічне становище країни, вводив в оману як власну, так і світову громадськість. Не підпадаючи під суспільно-ідеологічні пріоритети, природоохоронна політика виводилась з-під об’єктивного аналізу. 

Лише у середині 70-х рр. в Україні почались фрагментарні розробки проблем історії охорони навколишнього природного середовища. Проте праці з цієї проблематики були нечисленними і мали необ’єктивний характер, обслуговуючи переважно ідеологію та інтереси владних структур. Наприкінці 70-х – на початку 80-х рр. розпочинається більш реальне вивчення історії охорони природи та природокористування в Україні, однак на основі обмеженого на той час кола історичних джерел. Вперше висвітленню заходів охорони природи, участі трудящих у природоохоронній роботі були присвячені праці В. Гладиліна, В. Лапіна, М. Погорелова, Р. Худяк, Ю. Шемшученка. Однак, домінуюче соціальне замовлення на виключно позитивний показ цих питань не давало змоги об’єктивно аналізувати екологічні проблеми. У подальший період здійснювалися окремі спроби дати екологічній ситуації в Україні повнішу характеристику, але критичний підхід був ще відсутній. Першу в українських історичних наукових виданнях реальну спробу проаналізувати методику і завдання конкретних історико-географічних досліджень взаємодії суспільства й природи зробила Є. Істоміна. Цікавими, але далекими від реального стану речей, переповненими ідеологічними штампами виявились опубліковані в історичних виданнях статті колишньої голови Держкомітету УРСР з охорони природи Д. Проценко. 

Починаючи з 90-х років, історико-екологічний науковий напрям поповнився низкою праць. Про різноманітні аспекти історії охорони природи та природоохоронного руху в Україні йдеться у працях Ю. Міщенка, В. Шибка, Р. Ляха, Л. Добробог, Л. Угрин, В. Лебединця, М. Голубця та ін. Фундаментальним методологічним проблемам взаємодії суспільства та природи присвячені праці М. Кисельова, В. Крисаченка, Л. Малишка, О. Гончаренка. Екологічні проблеми різнобічного характеру висвітлені у працях Г. Бачинського, С. Стойка, К. Ситника, А. Нагорної, Ю. Туниці, О. Балацького та ін. Цікавий матеріал для комплексного розуміння специфіки антропогенного впливу на природу різних регіонів України міститься у дослідженнях О. Маринича, М. Паламарчука, В. Галицького, І. Запольського, І. Горленко, А. Шапар, О. Алимова, С. Дорогунцова, Ю. Лебединського та ін. В контексті досліджуваної проблеми значний інтерес мають праці В. Борейка, А. Бегеки, С. Фомічова, С. Забеліна, А. Кірюшина, двотомна монографія О. Васюти, С. Васюти, Г. Філіпчука, в якій уперше в українознавстві системно досліджено вирішальну роль політичних чинників історичної генези та сучасного стану національної екологічної кризи в річищі глобальних політико-екологічних тенденцій і перспектив. Заслуговують на увагу публікації державних і громадських діячів України: О. Гончара, Д. Гродзінського, Ю. Костенка, Б. Олійника, Б. Патона, С. Плачинди, Ю. Щербака та ін. з приводу екологічної ситуації в Україні. 

Аналіз літератури засвідчив, що досліджувана автором проблема ще не знайшла спеціального висвітлення в українській історичній науці. Відсутні праці, у яких би цілісно висвітлювались історичні передумови виникнення екоруху в Україні, тенденції його розвитку на різних етапах української історії, сучасний стан та перспективи розвитку екологічного руху в контексті національно-державного відродження. 

Наукова актуальність, практична значущість та недостатність вивчення проблем екологічного руху в Україні диктують нині необхідність їх спеціального дослідження. Багатогранна діяльність громадських екоорганізацій і товариств, значення природоохоронних традицій українського народу заслуговують особливої дослідницької уваги, детального і всебічного аналізу для створення комплексної історичної уяви про ці процеси. Важливо це зробити у сучасних умовах національно-духовного і державного відродження України, коли екологічний чинник поступово набирає все більшої ваги як об’єднуючий і націєтворчий фактор. 

Джерельною базою дисертаційного дослідження є сукупність документів і матеріалів архівів України різного державного рівня та відомчого підпорядкування. В процесі дослідження теми автор вивчив 37 фондів 8 архівів України. Вагомі матеріали почерпнуто з фондів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (274, 313, 359, 442, 574, 575, 692, 707, 1680), з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (1, 2, 7, 14, 337, 5111, 5115) тощо. 

Багатий фактичний матеріал дослідник віднайшов у фондах архіву Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (до грудня 1994 р. – Міністерство охорони навколишнього природного середовища), Центрального державного архіву громадських об’єднань України, а також державних архівів Івано-Франківської, Волинської, Львівської, Рівненської та Тернопільської областей. 

Важливими джерелами для вивчення досліджуваної проблеми слугували законодавчо-нормативні документи з питань охорони природи та використання її ресурсів, постанови і рішення Верховної Ради України, її Президії, Кабінету Міністрів України. Найбільш узагальнюючі відомості про сучасний стан антропогенного забруднення довкілля містяться у Національній доповіді про