Екологічний рух в Україні (історичний аспект)

Розкрито також структуру сучасного екологічного руху в Україні, в якій розрізняються такі організаційні форми: Партія Зелених України, основна діяльність якої спрямована на вирішення політико-екологічних проблем; екологічний рух (асоціація “Зелений світ”), який об’єднує і координує зусилля екоорганізацій та громадян у розв’язанні екологічних питань через вплив на громадську думку та свідомість; суспільні об’єднання, групи, діяльність яких спрямована на розв’язання локальних, конкретних природоохоронних програм і питань; екологічні секції суспільно-політичних рухів, об’єднань, партій; неурядові, незалежні екологічні організації та фонди, діяльність яких спрямована на підготовку проектів вирішення нагальних екологічних проблем. 

У розділі досліджується динаміка виникнення та розвитку новітніх екологічних організацій України, основні етапи їх становлення, цілі, напрями та форми їх діяльності. Показано, що основними формами діяльності екологічних об’єднань є: 1) “прямі дії” – сукупність форм і видів діяльності, найбільш поширених на початковому етапі, організація соціального самозахисту громадян екологічно неблагополучних районів; 2) звернення в місцеві органи влади, парламент, співробітництво з парламентськими комісіями і комітетами, законодавчі ініціативи та участь у розробці законопроектів; 3) експертно-наукова форма діяльності, яка передбачає роботу екоцентрів, проведення конференцій, симпозіумів, зустрічей з проблем довкілля; 4) просвітницько-пропагандистська діяльність, що спрямована на організацію екоінформування громадськості, формування екосвідомості та екокультури населення. 

Особливістю екологічного руху є наявність великої кількості людей з вищою освітою серед його учасників та прихильників, представників творчої та наукової інтелігенції, а також людей, що мають спеціальну освіту: екологів, біологів, медиків тощо. В цьому плані екорух в Україні у порівнянні з іншими є найбільш професійним. У роботі на конкретних прикладах показана й ще одна особливість українського екологічного руху, а саме – його урбаністичний характер. 

Специфікою екологічного руху є те, що він формувався й розвивається нині в умовах системної трансформації політичної системи, переходу до ринкових відносин, створення нових державних та політичних інститутів. Нестабільність перехідного етапу, економічні труднощі вплинули і на розвиток екоруху, що призвело до спаду його активності та кризи в 1994-1995 рр. Нині спостерігається “нова хвиля” в екологічному громадському русі. Виникли недержавні громадські організації (НГО), які орієнтовані на конкретну екологічну мету і діють “під дахом” “Зеленого руху”, або є цілком незалежні від нього, мають міжнародні зв’язки, сучасні засоби комунікації, беруть активну участь у міжнародних проектах, програмах, використовують західний досвід проведення природоохоронних акцій. Зеленосвітівці “нової хвилі” спільними зусиллями добилися закриття кількох небезпечних підприємств, військових об’єктів, блоків АЕС, відіграли важливу роль у прийнятті парламентом мораторію на спорудження нових АЕС та введення нових блоків діючих атомних електростанцій. Це дає сподівання на піднесення, а головне, у перспективі, на дієвий характер екологічного руху в Україні. 

У висновках визначено основні результати та узагальнюючі положення проведеного дослідження, сформульовано рекомендації науково-практичного характеру. У процесі дослідження теми дисертаційної роботи автор дійшов таких висновків: 

1. Тривалий історичний період формування українського етносу супроводжувався пізнанням навколишнього природного середовища, адаптацією до географічно-природних умов, нагромадженням неоціненного за історичною значимістю суспільного історичного досвіду гармонійних відносин з ойкуменою, закріпленням і передачею цього досвіду з покоління в покоління через систему природоохоронних традицій. Їх виникнення та збагачення відбувалось протягом тисячолітньої історії українського народу під впливом природно-географічних і соціально-економічних чинників при визначальній дії останніх. 

2. Виникнення і розвиток екологічного руху в Україні були об’єктивно зумовлені історико-географічними і соціально-економічними передумовами, які склалися в українському суспільстві на зламі ХІХ-ХХ ст. Позитивну роль відіграли наявність багатих природоохоронних традицій українців, притаманних їм у давню і середньовічну добу, а також високий рівень еколого-натуралістичної думки в індустріальну епоху. Неоціненний вклад у теорію охорони природи зробив видатний український вчений, засновник Української Академії Наук, її перший президент, академік В. І. Вернадський. 

3. На рубежі ХІХ-ХХ ст. починають виникати нові форми екологічного руху і діяльності, розпочинається процес створення громадських організацій за збереження природи і раціональне використання її ресурсів. Найбільш активними і визначними серед них стали: Новоросійське товариство дослідників природи, Київське товариство природодослідників і любителів природи, Миколаївське товариство любителів природи, Сімферопільське товариство любителів природознавства. Першою в Україні громадською природоохоронною організацією стало Хортицьке товариство охорони природи. Мережа охоронних об’єктів і пам’яток природи поступово розширювалась в різних регіонах України. 

4. Становлення концепції природоохоронної політики і розвиток екоруху в Україні в першій половині ХХ ст. супроводжувалися значними політичними і соціально-економічними труднощами. Насильницьке призупинення еволюційного розвитку ринково-капіталістичного господарювання, революційний переворот у жовтні 1917 р. та більшовицька агресія проти УНР зумовили втрату можливостей незалежного державного розвитку, проведення цілеспрямованого екологічного руху. Руйнація