Екологічний рух в Україні (історичний аспект)

У цьому зв’язку в дисертації акцентується увага на ролі І з’їзду природодослідників України, що відбувся 3-6 серпня 1918 р. в Києві з ініціативи В. І. Талієва, на якому обговорювались шляхи охорони природи та розвитку природознавства в історії становлення національної природоохоронної політики та руху в Україні. З’їзд став поштовхом до природоохоронної діяльності державних установ і громадських організацій. У розділі також всебічно аналізується діяльність першої спеціалізованої природоохоронної установи – секції (з 1924 р. – комісії) охорони природи Сільськогосподарського комітету Наркомзему республіки, яка проіснувала до 1927 р. 

Вирішальну роль у формуванні основ природоохоронної політики в Україні в цей період відіграла постанова ВУЦВК та РНК УРСР від 16 червня 1926 р. “Про пам’ятки культури і природи”. В ній було задекларовано, що пам’ятки культури та природи, які мають науково-історичне і мистецьке значення, перебувають у віданні Народного Комісаріату освіти УРСР та його місцевих органів. Цим же декретом було утворено Український Комітет охорони пам’яток природи (УКОПП). 

У 20-30-х рр. з великими труднощами продовжували діяти громадські організації – Всеукраїнське товариство захисту тварин і рослин з його 15 окружними відділеннями, у яких в 1929 р. працювало понад 90 тис. чол. ; Всеукраїнська спілка мисливців та рибалок, яка займалася охороною дикої фауни. Охорона природи в цей період перебувала в центрі уваги багатьох природоохоронних організацій і краєзнавчих об’єднань. Їх в Україні (УРСР і в Західному регіоні) разом із Кримом у кінці 20-х рр. налічувалось близько 70. Активну участь у природоохоронній роботі та створенні заповідників брали Полтавська організація любителів природи, Маріупольський і Полтавський краєзнавчі музеї, Харківське товариство любителів природи, Кримське товариство природодослідників і любителів природи та ін. Охороні природи приділяли значну увагу такі громадські організації, як Українське товариство туризму, Український комітет краєзнавства, Українське наукове товариство, багаточисельні краєзнавчі і натуралістичні організації і товариства України. У 20-х рр. важливу роль у громадській охороні природи відігравав рух юних натуралістів. На формування основ природоохоронної політики у 20-30-х рр. вплинув розвиток української екологічної думки, пропаганда знань з природоохоронної тематики. У цей час видавалось близько 20 науково-популярних журналів і газет екологічного характеру. 

Однак природоохоронна робота в Україні, як і в цілому у колишньому СРСР, впродовж 20-30-х рр. не розвинулась до цілеспрямованої політики в силу ідеологічних догм, наслідків господарської руйнації часів громадянської війни, проведення індустріалізації та колективізації. Реалізація прийнятих природоохоронних рішень відбувалася непослідовно. Удар по розвитку вітчизняної природоохоронної думки і політики спричинили лисенківщина, масові політичні репресії 30-х рр. За підрахунками дослідника історії природоохоронного руху В. Борейка, репресіями було знищено 40% діячів-природоохоронців і ще 10% емігрували в часи громадянської та другої світової воєн. Таким чином, було знищено практично кожного другого. Колосальної шкоди природному довкіллю України нанесли воєнні лихоліття. 

У перші післявоєнні роки реалії життя вимагали оперативного втручання державних органів в організацію охорони природи, відновлення лісових площ, рослинного і тваринного світу, відродження і створення нових природоохоронних і краєзнавчих організацій і товариств. 20 вересня 1946 р. розпочало свою діяльність Українське товариство охорони природи (УТОП). У 1949 р. уже налічувалося 18 його обласних відділень. Організаторами товариства стали академіки АН УРСР М. Гришко, О. Душечкін, П. Погребняк, Д. Третьяков, М. Холодний, Б. Чернишов. За короткий час воно стало центром ініціювання та розробки конкретних заходів охорони природи та пропаганди природоохоронних знань. У 1950 р. воно об’єдналося з товариством озеленення міст і населених пунктів. У післявоєнний час відновило роботу також Українське товариство мисливців і рибалок. З середини 60-х рр. набуває розмаху рух студентства за охорону природи, який втілився у формі дружин природоохоронної роботи. 

Природоохоронний рух в Україні протягом 1944-1980-х рр. характеризувався багатьма злетами і падіннями, які відповідали змінам суспільно-політичної ситуації у республіці і в цілому у колишньому СРСР. З 1944 р. до кінця 40-х рр. спостерігалося помітне піднесення руху громадськості за охорону природи. Об’єктивно постало завдання комплексної охорони екосистем. Однак в силу завдань відбудови зруйнованого війною народного господарства суспільством і владою до середини 50-х рр. так і не була реально усвідомлена об’єктивна необхідність раціонального природокористування, припинення забруднення навколишнього середовища, прийняття відповідних екологічних рішень. Тому в першу половину 50-х рр. екологічний рух поступово практично призупинився. Наступний поштовх дала “хрущовська відлига”. Правові, організаційні, наукові і громадські фактори та умови природоохоронної політики отримують на цьому етапі своє більш повне, порівнюючи з попередніми, структурно-функціональне втілення. Починається етап історичного формування екополітики в суспільстві. Проте криза соціалістичної планової економіки, що розпочалась на початку 80-х рр., ускладнила екологічну ситуацію в Україні. На загальному погіршенні еколого-економічної ситуації позначалося ігнорування питань охорони природи партійним керівництвом, господарниками, волюнтаризм у використанні природних ресурсів. Все це призвело до перекручень реальних процесів, формування помилкових екологічних уявлень, які концептуально панували аж до середини 80-х рр. 

У п’ятому розділі “Новий етап у розвитку екологічного руху в контексті національно-державного відродження України” розглянуто особливості та ознаки екоруху в сучасних умовах державної розбудови, розкрито різноманітні форми діяльності громадських природоохоронних організацій і товариств, їх специфіку й основні тенденції розвитку в умовах незалежності України, визначено роль екологічного руху у природоохоронній справі, проаналізовано умови формування і розвитку екологічного руху напередодні та після здобуття