Екологічний рух в Україні (історичний аспект)

Значне місце серед джерел з історії природокористування та охорони довкілля в Україні належить статистичним даним, різного типу інформативним і довідниковим виданням, періодичній пресі. В процесі вивчення теми автором проаналізовано значний обсяг матеріалів республіканських та обласних газет 60 – 90-х рр., різноманітних видань екологічних громадських організацій та асоціацій. 

Допоміжним матеріалом послужили праці загального характеру та видання з історії України, спогади, листи й щоденники відомих діячів та учасників природоохоронного руху в Україні, спеціальні праці істориків, біологів, географів, соціологів, медиків, лісівників тощо, в яких аналізується вплив забруднення на окремі сфери природи, а також різні аспекти екологічного руху в Україні. 

На наш погляд, сукупність вищеназваних джерел і матеріалів у поєднанні з окресленою вище теоретико-методологічною базою дисертації дозволив об’єктивно і в повному обсязі підійти до дослідження обраної автором теми. 

У другому розділі “Історико-географічні передумови і природоохоронні традиції виникнення екологічного руху в Україні” проаналізовано історико-географічні підвалини формування вітчизняного екологічного руху, головні етапи взаємодії суспільства й природи, розкрито суть і основні типи природоохоронних традицій українського народу як важливої умови, на якій виник і розгортався громадський рух за раціональне природокористування і охорону природного довкілля. 

У праці на широкому тлі історичних матеріалів розкрито концептуальні основи конкретно-історичного становлення народних природоохоронних традицій. Під традиціями охорони природи розуміється увесь практичний виховний досвід нашого народу, що включає національні екологічні цінності, шляхи, засоби, форми, методи і прийоми бережливого, відповідального ставлення до природи, які склалися історично і передавалися з покоління в покоління через звичаї, обряди, свята, символи, ритуали, народний календар, усну народну творчість. Вони містять інформативні, ціннісні, нормативні, діяльнісні компоненти впливу природно-історичних і суспільно-економічних чинників на людину і розглядались автором як об’єктивне соціально-історичне явище. Існує декілька типів природоохоронних традицій: по-перше, мисливські, рибальські, лісогосподарські, пов’язані з лікарськими травами чи використанням інших природних ресурсів, суто прагматичні заборони; по-друге, традиції, пов’язані зі здоров’ям людини та її господарством; по-третє, традиції, спрямовані на збереження окремих природних об’єктів чи комплексів, що ґрунтуються на морально-етичних принципах; і, по-четверте, традиції, в основу яких покладена меморіальна поведінка людини. Природоохоронні традиції історично формуються як об’єктивне явище взаємодії людини з природою, властиве не лише матеріальній, а й духовній культурі. Доведено, що будучи продуктом акумуляції суспільного досвіду гармонійних відносин з довкіллям, природоохоронні традиції виступали на різних етапах історії сукупністю соціальних установок і ціннісних екологічних орієнтацій для людини. 

Практичне ознайомлення із законами природи, значенням окремих її компонентів у житті людей, констатація негативного впливу деяких видів людської діяльності на довкілля викликали на всіх етапах суспільно-історичного розвитку прийняття колективних заходів захисту природи. У своїй еволюції практика охорони природи пройшла ряд закономірних історичних етапів. Одним з найбільш давніх етапів природоохоронної діяльності слід вважати видову охорону – турботу про збереження окремих видів тварин і рослин, їх відновлення, раціональне використання популяцій тощо. 

Внаслідок багатовікового, постійно зростаючого використання багатств довкілля у структурі природних ландшафтів України відбулися істотні кількісні та якісні зміни, які негативно впливали на екологічну стабільність середовища. Тому перші спроби створення природоохоронних актів відносяться вже до часу Київської Русі. Гуманістичні традиції української екологічної культури знайшли подальший вияв у козацькій добі. Проблема “людина-довкілля” в національній історії стає наскрізною. Зростає кількість просвітителів, дослідників природи. Помітна роль у цих процесах викладачів і вихованців Києво-Могилянської академії. Виразниками ідей охорони природи, збереження та раціонального використання природних ресурсів стають державні і громадські діячі, вчені, гетьмани і полковники, рядові козаки. У XVII-XVIII ст. ст. в Україні вдосконалюється природоохоронне законодавство з врахуванням природоохоронних традицій, права княжої доби і Магдебурзького права. 

Наприкінці XVIII ст. відсутність наукової концепції природокористування і охорони природи зумовила значною мірою продовження в Україні стихійних підходів до використання природних ресурсів. Розорювання степів, вирубування та випалювання лісів для нив, спорудження в посушливих районах на річках іригаційних систем докорінно змінювали характер ландшафтів у місцях мешкання людей. Це призвело до скорочення водоносності річок, розвитку процесів ерозії ґрунтів, позначилось на тваринному світі. Особливо великі зміни в природу внесено людьми в епоху формування нових суспільно-економічних відносин на основі зростання промислової техніки і технологій. 

У третьому розділі “Розвиток еколого-натуралістичної думки в індустріальну добу та її вплив на становлення екологічного руху в Україні” показано розвиток наукових знань про охорону довкілля і раціональне використання природних ресурсів, проаналізовано основні положення еколого-натуралістичної науки в ХІХ – на початку ХХ ст., розкрито її роль у становленні сучасного екологічного руху, висвітлено процес створення перших масових громадських природоохоронних товариств і організацій в Україні, їх зміст і форми діяльності. 

Велика заслуга в науковому обґрунтуванні основ охорони природи як одного з важливих природоохоронних завдань належить вітчизняним ученим Г. Висоцькому, В. Талієву, П. Погребняку, П. Тутковському, С. Рудницькому та багатьом іншим. Фундаментальний внесок у теорію охорони природи зробив видатний український учений В. І. Вернадський (1863-1945), перший президент Всеукраїнської Академії Наук. Всесвітню славу вченому принесли створені ним вчення про біосферу і ноосферу, живу речовину та її роль в еволюції біосфери і геохімічних процесах. Неоціненним є внесок В. І. Вернадського у становлення сучасної біосферної природоохоронної