Експериментальна методика формування культури мовлення першокласників

Учні першого класу повинні знати, що значення, з яким слово поширене в мові, визначвється в конкретному словосполученні чи реченні, і це значення може бути прямим або ж непрямим, переносним. Прямим вважається таке лексичне значення слова, яке безпосередньо пов'язане з відображенням предметів і явищ об'єктивної дійсності і сприймається як нейтральне, вільне, незалежне від зв'язку з іншими словами, тобто воно зберігає своє значення і в контексті і поза контекстом. Переносне значення виникає у тому випадку, якщо мовець свідомо переносить назву з одного явища дійсності на інше на основі спільності ознак. 

Вже в першому класі учні практично ознайомлюються з явищами синонімії, антонімії і омонімії, не називаючи при цьому даних понять.

Робота над словами, що по-різному називають одне і те саме поняття і відрізняються одне від одного відтінками значення та стилістичним забарвленням – синонімами, цікава першокласникам. При роботі з синонімами, учні повинні зрозуміти, що виражаючи одне і те ж явище об'єктивної дійсності, синоніми виражають додаткові смислові відтінки і тим сами допомагають глибше розкрити відповідне поняття. Наприклад, до слова плакати, що виражає основне поняття „проливати сльози” , є синоніми: голосити, ридати, ревти, рюмсати, хлипати. Кожне з них має свої смислові відтінки, емоційно-експресивні забарвлення. 

Важливо, щоб вчитель звертав увагу учнів на явище синонімії не лише при зустрічі з ним в програмному матеріалі, але й систематично проводив роботу з учнями по утворенню синонімічних рядів, зі слів доступних дітям шестирічного віку. Це значною мірою сприятиме лексичному збагаченню мовлення учнів. Добираючи слово із синонімічного ряду для досягнення точності висловлювання, слід враховувати: 1) стильову приналежність слова (нейтральне чи стилістично марковане: розмовне, офіційне, наукове та ін.); 2) його емоційно-експресивне значення (піднесене – знижене, інтимне, ласкаве – офіційне, „сухе”, урочисте - жартівливе); 3) приналежність слова до певної групи лексики поза літературною мовою (діалектне, просторічне, жаргонне); 4) місце слова в словниковому запасі мови (активний – пасивний словниковий склад). Це важливо пам'ятати, оскільки до синонімічного ряду можуть входити слова, запозичені з інших мов чи дібрані з діалектів.

Слова з протилежним значенням – антонімами, наприклад: ніч – день, радість – горе, вперед – назад, говорити – мовчати , знайомі першокласникам. Проте до цього часу вони не звертали особливої уваги на те, що ці слова мають протилежні значення. Тому завданням вчителя першого класу є вироблення в учнів навичок розрізнення слів з протилежним значенням. При цьому вчитель повинен пам'ятати, що антоніми повинні виражати логічно протилежні поняття і в той же час поняття одного кола предметів, процесів і ознак. Наприклад, антоніми день - ніч об'єднуються значенням пори доби, чорний – білий значенням кольору. Добираючи антоніми, треба враховувати: чи слово багатозначне або чи вжите в переносному значенні. 

Антоніми використовуються в різних стилях літературної мови. Антонімічні протиставлення підсилюють виразність думки, надають їй більшої чіткості і категоричності, викликають в уявленні людини живі образи названих предметів, явищ, подій. Це все можна пояснювати і першокласникам. 

Омоніми - слова, що мають однакове звучання і написання, але різні значення, називаються омонімами, наприклад, виступ (промова) і виступ (суші, скелі), становлять неабияку трудність у практиці слововживання. Особливо тому, що точність їх застосування залежить від того, наскільки цим знанням відповідають знання слухача. Часто нам відоме одне слово відповідного комплексу, а почувши цей звукокомплекс, вжитий в іншому значенні, ми його просто не сприймемо. Тому основною вимогою до тексту з омонімом є його чіткість, виразність, повнота інформації. Це важливо ще й тому, що багато омонімів виникло внаслідок розщеплення багатозначності – віддалення значення слова від його вихідної форми, втрати зв'язку з нею[2; 97]. 

 Омоніми можуть застосовуватись у діловому, науковому, розмовному, художньому, публіцистичному стилях. Але в перших двох вони не мають стилістичних функцій, а в інших можуть використовуватись зі стилістичною метою. На цю особливість омонімів вчитель початкових класів повинен звертати особливу увагу, тому що мовлення дітей, особливо першокласників, ще досить „бідне”.

Саме тому, при проведенні лексичної роботи в першому класі вчитель повинен багато працювати над збагаченням словникового запасу учнів, а саме, повинен добирати тематично організовану лексику, тобто слова, об'єднані однією темою. При цьому слід подбати проте, щоб серед цих слів були не лише назви предметів, а й ознак, дій, тобто слова – різні частини мови. Зокрема прийменники (до, біля, коло), займенники(мені, тобі, мене, тебе), сполучники(але, що, щоб), прислівники на означення місця, часу, простору (тут, там, навколо, сьогодні, вчора, завтра, вгорі, внизу, близько), вказівні слова (це, то, ось) і т. п.

Працюючи над збагаченням словникового запасу першокласників, слід пам'ятати, що пояснення значення слова - це лише перший крок, який не веде до активного використання слів у мовленні, а лише до розуміння його значення.