Фінансування освіти з бюджету міста

Станом на 2013 рік функціонує понад 500 державних і недержавних навчальних закладів, майже 200 з них підпорядковано Міністерству освіти і науки України, 23 Міністерства та відомства мають свою мережу закладів, найбільше яких – в аграрній, промисловій і транспортній галузях. Через систему післядипломної освіти щорічно проходить 300 тис. фахівців, у тому числі до 30 тис. осіб з 58 спеціальностей отримують вищу освіту різного рівня [12, c. 166].

Значні диспропорції в середній освіті склалися між загальноосвітніми закладами міст і сіл окремих регіонів, що зумовлено різним рівнем економічного розвитку, темпами і глибиною економічних перетворень, станом соціальної інфраструктури.

Середня освіта потрапила в пряму залежність від економіки села, міста, району, області. Це вимагає змін у підході до її фінансування. Фахівці пропонують систему, за якої утримання школи та її матеріально-технічне забезпечення лишається за місцевими органами виконавчої влади, а всі інші витрати, зокрема оплату праці педагогів, візьме на себе уряд. Це, безперечно, створить рівень умови для одержання певного обсягу і змісту освіти. Для цього слід виокремити відрахування на освіту в держбюджеті і місцевих бюджетах, зняти оподаткування, хоча б на недодану бюджетом суму, із закладів освіти [22, c. 162].

Аналіз освітянського бюджету останніх років свідчить, що його питома вага постійно зменшується: якщо в 2005 році видатки на освіту становили 5, 54% валового внутрішнього продукту, то в 2006 р. – уже 4, 97, у 2007 – 4, 2, а в 2011р – лише 4, 17%, що, без перебільшення, падає до критичної межі.

Саме тому гостро постає питання економічних нормативів для середньої освіти, принципів її фінансування (на одного учня) з урахуванням коефіцієнтів для сільської і міської шкіл, змінності навчання, часу побудови приміщень, рівня матеріально-технічного забезпечення тощо.

Протягом останніх двох років не оновлюється матеріально-технічна база освіти, особливо в сільській місцевості, де понад 20% усіх шкіл малокомплексні. У 3 тис. сіл з населенням понад 300 мешканців, зовсім немає шкіл. Майже третина загальноосвітніх шкіл, закладів розміщені у пристосованих приміщеннях, понад 1 тис. – перебуває в аварійному стані. Фактично призупинено їх будівництво. На початок поточного року введено в дію шкільних приміщень лише на 15, 7 тис. учнівських місць, тоді як у 2006 р. їх було споруджено на 131, 3 тис. місць [15, c. 20].

Вимушені заходи уряду щодо економії коштів (перегляд нормативів наповнюваності класів, формування штатного персоналу, скорочення навчальних планів) зумовили істотне погіршення умов навчання учнів.

Фінансування видатків за окремими групами освітніх закладів і заходів мають свої особливості. Значною мірою вони зумовлені типом закладів, режимом і характером діяльності (наприклад, дитячі садки з 9 і 11-годинним, та з 12 і 24-годинним перебуванням дітей, денна, заочна і дистанційна форми навчання у вищих навчальних закладах тощо). Водночас обсяг видатків значною мірою формується під впливом категорій витрат кожного освітнього закладу.

На сучасному етапі виділяють такі форми фінансування освіти [34, c. 410]:

‒пряме фінансування (з одного або декількох рівнів державного бюджету) на основі кошторисної вартості або нормативів

‒додаткові асигнування за окремими програмами, заходами тощо (комп’ютерізація, школа майбутнього)

‒дотації або субвенції з метою вирівнювання диспропорцій між територіями

‒фінансування специфічних програм (оздоровлення, харчування, забезпечення шкільною формою малозабезпечених дітей)

Розподіл між видатками на освіту бюджетів різних рівнів відбувається таким чином:

1) з державного бюджету фінансуються:

‒республіканські спеціальні школи-інтернати для обдарованих дітей (їх усього 3) ;

‒школи соціальної реабілітації, у яких утримуються неповнолітні правопорушники віком 11 – 14 років;

‒випуск підручників;

2) з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя фінансуються:

‒спеціальні школи, школи-інтернати, для дітей з вадами розвитку;

‒загальноосвітні школи-інтернати;

‒дитячі будинки;

‒заходи щодо підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

3) з районних бюджетів фінансуються:

‒загальноосвітні школи;

‒спеціальні школи;

‒загальноосвітні школи-інтернати, дитячі будинки (якщо 70% їхнього контингенту формується в межах району).

Так, при фінансуванні шкіл обов’язковим є забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці та комунальні послуги. Інші видатки в останні роки майже не фінансуються. Однак у зв’язку з тим, що фінансування не достатнє навіть для цих двох послуг, здійснюються заходи щодо економії коштів [30].

Спільною особливістю діяльності всіх навчальних закладів є високо питома вага частки видатків на заробітну плату, які разом з нарахуванням становлять 60 – 80% усього бюджету шкіл. Негативним моментом в оплаті праці вчителів є низький рівень заробітної плати, яка не відповідає мінімальним нормам відшкодування витрат їхньої фізичної та розумової енергії.

З метою досягнення економії коштів застосовуються такі заходи:

‒за рік виплачується 11 або 11, 5 місячних фондів заробітної плати;

‒збільшується наповнюваність класів і таким чином зменшується необхідна кількість ставок учителів;

‒невчасна виплата заробітної плати вчителям.

Іншою обов’язковою статтею видатків шкіл є оплата комунальних послуг та енергоносіїв, яка також фінансується недостатньо. Для закладів освіти встановлюються ліміти на використання енергоносіїв, або обсяг фінансування цих витрат зменшується на 6% порівняно з попереднім роком. Реалізується