Фінансування освіти з бюджету міста

Конституція України встановлює, що в Україні кожен має право на освіту (ст. 53), причому повна загальна середня освіта є обов'язковою. Згідно з принципами, проголошеними Конституцією, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням та студентам/

Нормативно-правове регулювання надання освітніх послуг закладено у законах України «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про дошкільну освіту», «Про вищу освіту». Далі автор розглядає різноманітні джерела фінансування освіти, куди потраплають й кошти місцевих бюджетів [2-7].

3. Доц. О. Й. Вівчар у статті щодо значення місцевих бюджетів у фінансуванні освіти визначають, що освіта – це основа розвитку суспільства, нації та держави. Вона розвиває та підсилює духовний, економічний та інтелектуальний потенціал держави і є визначальним фактором наукової, соціально-економічної та культурної життєдіяльності громади. Автори підкреслюють, що на сьогодні становище в галузі освіти, темпи та глибина перетворень на неналежному рівні задовольняють вимоги особистості, суспільства, громади та держави. Інновація, перехід до високих технологій встановлюють завдання забезпечити належний рівень розвитку освіти, доступність здобуття якісної освіти. Великого значення сучасного розвитку освіти надається управлінню, що є поєднанням державних та громадських важелів впливу на стан освіти. Автори проводять дослідження щодо фінансування освіти у м. Львові та роблять висновки, що недостатнє фінансування освітньої галузі, що проводить уряд за рахунок загальних податкових надходжень, а також грантів та кредитів, що спрямовуються на розвиток навчальних закладів, свідчить про вживання заходів щодо пошуку додаткових джерел фінансування. Подальший розвиток сучасного стану освіти повинен ґрунтуватись на докладанні зусиль як самої місцевої влади, так і громади міста [22, c. 9].

4. Мацелик М. О. у підручнику з фінансового права звертає увагу, що освіта створює основу інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. У промислово розвинутих країнах видатки на освіту на всіх рівнях державного сектору, як правило, становлять від 4, 5 до 7% ВВП. У країнах, які розвиваються, видатки на освіту коливаються від 2, 5 до 7, 5% ВВП, що в середньому становить меншу частину ВВП порівняно з промислово розвинутими країнами. Водночас у більшості країн саме державний сектор прямо надає послуги у сфері початкової і середньої школи в широкому обсязі, оскільки цей показник, як правило, перевищує 90% від загальної суми витрат. Державний сектор впливає на попит освітніх послуг за допомогою таких чинників, як надання студентам стипендій, субсидій і допомог через рішення, що стосуються оплати навчання, а також через загальну структуру регулювання приватної освіти.

Також автор виділяє, що за рахунок коштів місцевих бюджетів фінансується дошкільна та загальна середня освіта (школи, дитячі садки, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи). На фінансуванні міських та районних бюджетів перебувають заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації. За рахунок коштів обласних бюджетів та бюджету АРК фінансуються заклади професійно-технічної освіти, що виконують державне замовлення, а також вищі заклади освіти І-IV рівнів акредитації, що перебувають у власності АРК та спільній власності територіальних громад [45].

Поряд із державними та муніципальними освітніми закладами в Україні активно розвивається приватний сектор, який надає послуги у сфері освіти. Для цього сектора держава розробляє стандарти та систему норм, які визначають обов'язковий мінімум змісту освітніх програм, обсяг навантаження на учнів (студентів), а також мінімум кількості годин на вивчення тих чи інших предметів. На основі цих стандартів та показників засновники приватних закладів освіти мають розробити виробничі показники, на яких формується кошторис.

5. В останніх публікаціях та офіційних виданнях міститься інформація про наступне. Відповідно до функціональної класифікації переважна частка бюджетних коштів спрямовується на фінансування загальної середньої освіти (41, 5% бюджетних асигнувань на освіту), вищої освіти (30, 9%), дошкільної освіти (11, 7%) та професійної технічної освіти (6, 2%). Решта коштів (9, 7%) витрачається на фінансування післядипломної освіти, позашкільної освіти та заходів із позашкільної роботи з дітьми, програми матеріального забезпечення навчальних закладів, дослідження і розробки у сфері освіти та інші заклади та заходи у сфері освіти [47].

В Україні державне фінансування освіти відбувається за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Відповідно до Бюджетного кодексу України розподіл коштів між рівнями бюджетної системи відбувається з урахуванням принципу субсидіарності, тобто базується на максимальному наближенні надання послуг до споживача.

Зазначений розподіл повноважень між бюджетами в Україні спричиняє пріоритетність місцевих бюджетів у фінансуванні освіти: близько 64% обсягів державного фінансування освіти в Україні відбувається саме за рахунок коштів місцевих бюджетів. Кошти місцевих бюджетів, що виділяються на освіту, витрачаються, переважно, на фінансування дошкільної та загальної середньої освіти. Кошти ж державного бюджету – на фінансування вищої освіти. У розрахунку