Фінансування освіти з бюджету міста

6. О. Й. Вівчар у дослідженні значення місцевих бюджетів у фінансуванні освіти визначає, що місцеві бюджети відіграють важливу роль насамперед у соціально-економічному розвитку міста, оскільки саме вони стають джерелом для фінансування закладів освіти, охорони здоров'я, культури, що, своєю чергою, є основою розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України.

В Україні стан освіти є значно віддалений від європейських стандартів, не досягнуто європейського рівня якості та доступності освіти. Присутній факт недостатнього фінансування освіти та науки з державного та місцевого бюджету й інших джерел фінансування, що призвело до погіршення матеріальної бази навчальних закладів усіх рівнів та їх соціальної інфраструктури. Бюджетне фінансування на науку та освіту практично не відповідає вимогам та нормам Законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту».

На думку вченого потребують сприяння місцевою владою вирішення таких проблем в освіті, як [39, c. 68]:

‒відсутність достатньої кількості місць у діючих навчальних закладах;

‒невиконання натуральних норм харчування учнів через обмежене фінансування;

‒морально та фізично застаріле навчальне обладнання тощо.

Виводити освіту з того стану, в якому вона опинилася, потрібно насамперед самим батькам, підприємцям, учителям, тобто громаді, для якої насправді ця освіта й існує.

7. О. В. Комарчин у своїй статті щодо дослідження витрат бюджету на освіту зазначає, що недостатня ефективність використання коштів, що спрямовуються на фінансування системи освіти, це проблема пов'язана з недосконалістю організації процесу управління галуззю. Використання нормативів, встановлених Міністерством освіти та науки України, та обмеження повноважень місцевих органів самоврядування щодо реорганізації мережі навчальних закладів призводить до необхідності утримання надто широкої мережі навчальних закладів.

Проблеми нерівних можливостей в доступі до освіти простежуються також на рівні вищої освіти, зумовлюючись як територіальними чинниками, так і доходними можливостями населення.

Уряд бюджетний тягар переклав на вищі навчальні заклади через так званий спеціальний фонд, тобто те, що заробляли самі навчальні заклади. Як відомо, спеціальний фонд формується за рахунок надання послуг, оренди, виконання науково-прикладних розробок, ведення господарчих робіт, отримання плати за навчання. У 2012-2013 рр. спеціальний фонд держава «привласнила» собі.

Показниками планування видатків бюджету для вищих навчальних закладів є прийом і випуск студентів кількістю, встановлюваною Міністерством освіти України. Вони фінансуються з Державного бюджету, за винятком педагогічних вузів, які фінансують з місцевих бюджетів, зазвичай, обласних.

Автор проводить порівняння видатків на освіту за різними професійними рівнями в Україні та інших високорозвинених Європейських державах [32, c. 83].

Наприкінці дослідження автор робить висновок, про те, що подальший розвиток освітніх інвестицій має ґрунтуватися не на простому нарощуванні видатків, а на підвищенні їх ефективності з метою забезпечення належної якості освітніх послуг та можливостей рівного доступу населення до їх отримання впродовж всього життя. Саме тому майбутні реформи мають стосуватися державного механізму розподілу ресурсів та загального управління галуззю освіти, забезпечити розширення повноважень місцевих органів управління та формування належної доходної бази для фінансування освітніх послуг.

8. І. В. ФОРКУН, А. В. КРУК у своїй статті звертають увагу на те, що Бюджетне фінансування галузі освіти стає все більш вагомим, так як в суспільстві стає пріоритетним усвідомлення того, що освіта – це основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Вона є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.

Пріоритетним завданням держави є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян та подальше утвердження її національного характеру. Але поряд з цим критичним залишається стан фінансування освіти України.

А так як освіта є одним із визначальних чинників соціальної стабільності в суспільстві, ознакою економічної та національної безпеки держави, визначальним чинником зростання матеріального виробництва, то її розвиток та вдосконалення є важливою передумовою подолання негативних кризових ситуації в економіці і суспільстві в цілому.

Кризовий стан економіки, дефіцит державних ресурсів зумовив функціонування освіти в Україні за принципом обмеженості бюджетного фінансування. В результаті недоотримання фінансових ресурсів, що виділяються державою, застарілістю нормативно-правового забезпечення та механізмів залучення і використання позабюджетних коштів освітня галузь не отримує необхідного розвитку [33].

На мою думку, поширення приватних платежів населення за освітні послуги потребує державного регулювання, оскільки їх значні обсяги не лише призводить до існування нерівності, а й перешкоджають ефективному управлінню ресурсами на рівні відповідних закладів.

Основним завданням держави в сучасних умовах має бути створення відповідного нормативного й регуляторного середовища, в якому бізнес, громадські організації, будуть зацікавлені у компетентних працівниках, а отже, активніше будуть залучатися до фінансування освіти.

Проведене дослідження сучасних поглядів на фінансування освіти, а відтак вивчення сучасного стану фінансування освіти в Україні свідчить, що для розв’язання проблем галузі необхідно розробити якісну систему державних заходів, що будуть спрямовані на забезпечення її ефективного розвитку. При цьому головним завданням, має стати забезпечення достатнього фінансування галузі, шляхом