Фінансування освіти з бюджету міста

Встановлені нормативи видатків на придбання предметів і матеріалів, утримання бюджетних установ на сьогодні фактично не дотримуються. Ці категорії видатків взагалі не закладаються в кошторисі, або їх обсяги визначаються на підставі даних про середню величину навчальних видатків за минулий рік і майже не фінансуються.

Видатки на харчування учнів стосуються переважно діяльності загальноосвітніх закладів інтернатного типу. У денних загальноосвітніх закладах видатки на харчування здійснюються лише в небагатьох регіонах за рішенням місцевої влади. Лідером у цьому плані є Київ, де в денних середніх школах на харчування (молоко) одного учня будь-якого класу з бюджету виділяється 3, 66 грн. на день. Додаткові норми харчування передбачені для окремих категорій дітей [25, c. 127].

Видатки за категорією “поточний ремонт обладнання, інвентаря та будівель” майже не фінансуються з державного та місцевих бюджетів. Вартість ремонту визначається не за нормативами, а на основі договірної ціни запланованих робіт. Фінансування цих видатків здійснюється, як правило, за кошти батьків та спонсорів.

Загальноосвітні заклади інтернатного типу на сьогодні є єдиною категорією навчальних закладів, для якої майже повністю фінансуються всі видатки на утримання їх вихованців: забезпечення одягом, м’яким інвентарем, предметами особистої гігієни, підручниками, шкільними приладами, іграшками тощо. Однак, рівень фінансування цих закладів також залишається дуже низьким.

Додаткове фінансування освіти включає такі джерела:

‒кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

‒плата за надання додаткових освітніх послуг;

‒кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян;

‒доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, цехів, підприємств та від надання в оренду приміщень, споруд, устаткування;

‒дотації місцевих органів влади;

‒кредити банків;

‒добровільні грошові внески, матеріальні та інші цінності, отримані від підприємств, установ, організацій та окремих громадян. Приклади, інакше це не відповідає дійсності

Розрахунковий показник обсягу видатків на освіту місцевими бюджетами визначається залежно від загального обсягу ресурсів місцевих бюджетів на освіту, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості одного учня та приведеного контингенту учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів станом на 5 вересня року, що передував поточному бюджетному періодові [20, c. 223].

  (1. 1)

Розрахунок обсягу видатків бюджету Автономної Республіки Крим та обласного бюджету на освіту визначається за такою формулою:

де Нo – фінансовий норматив бюджетної забезпеченості одного учня;

Uо – кількість учнів денних загальноосвітніх шкіл у цілому в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі;

Коb – коефіцієнт коригування загальнообласних (міських, міст Києва і Севастополя), загальнореспубліканських в Автономній Республіці Крим видатків на підвищення кваліфікації та підготовку кадрів (крім робітничих кадрів та фахівців з вищою освітою у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації Автономної Республіки Крим), на інші заходи загальнообласного, загальнореспубліканського в Автономній Республіці Крим значення на загальну освіту.

Розрахунок видатків на освіту в розрізі адміністративно-територіальних одиниць здійснюється виходячи з фінансових нормативів бюджетної забезпеченості однієї дитини дошкільного віку, одного учня загальноосвітнього, позашкільного, професійно-технічного навчального закладу, приведених контингентів дітей дошкільного віку станом на 1 січня року, що передує планованому бюджетному періодові, учнів усіх типів загальноосвітніх навчальних закладів станом на 5 вересня року, що передує поточному бюджетному періодові, учнів позашкільних та професійно-технічних навчальних закладів станом на 1 січня року, що передує планованому бюджетному періодові [35, c. 119].

Протягом двадцяти років видатки на освіту як від ВВП так і від загальних видатків змінювалися, але не так вже й суттєво. Вони коливалися від 3, 6% до 5, 50% (видатки на освіту від ВВП) ; від 10, 44% до 18, 86% (видатки на освіту від загальних видатків). І це в той час, коли в Україні, після десяти років зниження реального ВВП, нарешті почалося економічне зростання.

В останні роки в нашій державі спостерігається значне збільшення обсягів видатків на освіту. Україна має традиційно високі показники освіти і має значні досягнення у розвитку цієї галузі. Загальне охоплення освітою перевищує рівень країн із середнім доходом.

Рушійними силами фінансування державою освіти є те, що освіта – це той чинник, який громадянин може використовувати для підвищення свого життєвого рівня, а також те, що витрати на освіту є суспільно корисними – вигоду від наявності громадян із високим рівнем освіти має не лише окремо взята людина, а й суспільство в цілому. Тобто суспільна вигода від освіти перевищує суму тих вигод, які отримують окремі громадяни, й саме тому держава здебільшого не залишає питання про визначення рівня освіти на розсуд ринку, бо ринок не завжди правильно враховує потреби та інтереси всього суспільства. Послуги освіти мають довгостроковий характер, а це означає, що від них залежить довгострокова перспектива економічного й соціального розвитку країни в цілому. Так, основоположники концепції людського капіталу Т. Шульц і Г. Беккер зазначають, що освіта – це інвестування в індивідів, що породжує віддачу, як і будь-яке інше капіталовкладення. Існує думка, що найбільша віддача відбувається при вкладенні коштів на нижчих стадіях навчання: дошкільній, початковій, середній освіті. За різними оцінками, до 30% ВВП країна отримує за рахунок витрат на початкову і