Формально-семантичні особливості композитів vn-структури у сучасній італійській мові

Київський університет імені Тараса Шевченка

 

ХАРЧІЛАДЗЕ ДАРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

 

УДК 805. 0-3

 

 

Спеціальність 10. 02. 05 – романські мови

 

 

Київ – 1999

 

Дисертація є рукописом

Роботу виконано на кафедрі загального мовознавства та класичної філології Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Нікітіна Феонілла Олексіївна, Київський університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри загального мовознавства та класичної філології.

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор Бобирєва Марія Максимівна, Київський державний лінгвістичний університет, професор кафедри французької філології.

Кандидат філологічних наук, доцент Жалай Василь Якович, доцент Центру наукових досліджень і викладання іноземних мов НАН України.

Провідна установа – Львівський державний університет імені Івана Франка.

Захист відбудеться «27» травня 1999 року о 12. 00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001. 11 у Київському університеті імені Тараса Шевченка (м. Київ, бульвар Шевченка, 14, ауд. 55).

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

 

 

Композити як особливий тип лінгвістичного знака представлені у лексичних системах типологічно різних мов, що є виявом дії закону семантичної компресії синтаксичних одиниць. Це дозволяє розглядати іменне словоскладання як одну з мовних універсалій, що відзначається в численних працях з дериватології та ономастики.

Лінгвістичні традиції опису складних слів було закладено ще граматикою Паніні, в якій представлена перша класифікація композитів у санскриті, що послужила основою дериватологічних досліджень різних мов і досі не втратила своєї актуальності. Композитна лексика була предметом і об’єктом теоретичних і прикладних досліджень у загальній і частковій лінгвістиці. Ця ділянка словотворення та ономастики розбудовувалася працями відомих лінгвістів – Якобі Г., Леманна Е., Мільйоріні Б., Білецького А. О., Пауля Г., Бенвеніста Е., Марчанда Г., Дардано М., Пома К., Праті А., Ренці Л., Текавчича П., Докуліла М., Арутюнової Н. Д., Нікітіної Ф. О., Кубрякової О. С., Ковалика І. І., Клименко Н. Ф. та ін.

У різні періоди розвитку лінгвістики словотворення розглядалося у фокусі актуальних ідей: як одна з мовних універсалій; як типологічне явище мов, зокрема романських; як різновид номінативної діяльності людини; як вияв психічної та когнітивної діяльності людини; як фрагмент породжуючої граматики; як лексична морфологія; як фрагмент лексичної системи окремих мов (в діахронії та синхронії).

Питання методів дослідження композитів завжди стояло паралельно з вирішенням конкретних завдань їх опису – семантичних, структурних, психолінгвістичних тощо.

Сучасна дериватологія являє собою розбудовану багатоаспектну теорію опису мотивованої лексики, в тому числі й композитної, володіє широким арсеналом методичних прийомів її аналізу. Зважаючи на те, що словотвір як окрема лінгвістична теорія сформувався порівняно недавно (30-40 р. р. ХХ ст.), слід відзначити, що і в загальній теорії, і в дериватології окремих мов і груп мов існує чимало не вирішених і не досліджених проблем. Вони виникають поступово – як результат концептуального, аспектного розвитку теорії словотвору; під впливом здобутків у суміжних теоріях – синтаксисі, морфології, морфонології; як комплекс дослідницьких завдань, зумовлених новими методами аналізу мовного матеріалу.

Сучасні наукові парадигми, зокрема породжуюча граматика, розвивають лінгвістичну теорію на системно-структурних методологічних засадах, згідно з якими мова розуміється як механізм, що забезпечує своїми засобами постійні зв'язки і переходи між планом змісту і планом вираження.

Опис мовних одиниць через правила їх породження дозволяє об’єктивувати глибинні семантичні риси одиниць, перейти на якісно нові принципи лінгвістичного аналізу, змінити традиційний погляд на лексику як корпус нерегулярного, подолати антиномію граматика / лексика, пов'язати опис лексики з ідеями конструювання одиниць, що узгоджується з розумінням мови як діючої системи.

Предметом дисертаційної роботи був комплекс проблем, пов'язаних з генезисом, структурно-типологічною специфікою та ономасіологічною еволюцією моделей словотвору композитів VN-структури в сучасній італійській мові. Романські мови в цьому плані є цікавим феноменом для дериватологів, оскільки їх генеза з латині, структурна перебудова морфології імені та атрибутивних синтаксичних конструкцій дозволяють грунтовно дослідити структурно-семантичні процеси словотвору на матеріалі споріднених словників.

Об’єктом дослідження були композити-VN, їх синтаксичні твірні бази, трансформації номіналізації, ономасіологічні структури, семантичні, формальні та функціональні їх особливості в італійській мові.

В аспекті зазначеної проблематики та принципів опису глибинної структури лінгвістичних одиниць було здійснено дослідження італійських композитів, мотивованих синтаксичною структурою V+N, що зумовлює актуальність теми дисертаційної роботи.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – створення комплексного опису формально-семантичних та ономасіологічних особливостей композитів VN-структури у сучасній італійській мові. У зв’язку з цим необхідно було вирішити такі завдання:

1) розглянути генезу іменного словоскладання італійської мови в контексті інших романських мов;

2) розглянути мовні фактори, які зумовили еволюцію системи іменного словоскладання в романських мовах;

3) визначити в цілому систему композитів італійської мови, встановити місце композитів-VN в її структурі;

4) визначити тип і структуру адекватного словотвірного правила для опису породження композитів-VN;

5) дослідити ономасіологічні та лінгвістичні характеристики дієслівного та