Формально-семантичні особливості композитів vn-структури у сучасній італійській мові

схильність до афіксальної деривації. Це було доведено, зокрема, статистичним аналізом композитів, зробленим Е. Міккола на базі виборок з прозових творів латинської, французької, англійської, фінської, давньогрецької, шведської, німецької та давньоіндійської мов. Латинська мова на цьому фоні за репрезентативністю композитів займає останнє місце, однак Міккола відзначає помітне зростання композитів у пізній латині порівняно з класичною. Спостереження дослідників латинської мови (Р. Оніга, М. Варрон,) довели, що в самій мовній системі не існувало ніяких обмежень щодо продукування композитів, причину непопулярності цього типу слів слід шукати в деяких структурних та стилістичних факторах функціонування латинської мови, зокрема в наявності в давньолатинській мові синкопи та вокальної слабкості, що могло стримувати використання давніх формантів у творенні композитів, а також у літературному пуризмі класичної латини та пізнішому, ніж у грецькій мові, розвитку поезії, яка на думку дослідників, сприяє виникненню композитної лексики. Диференційований аналіз фактору впливу поезії на продуктивність композитів у латинській мові, проведений на базі крупних літературних форм – середньо-високої поезії, низької поезії та прози [Р. Оніга], – показав, що вживання композитів у поезії та прозі відрізняється не кількісно, а якісно, спектром словотвірних моделей. Низька продуктивність моделей утворення композитів в латинській мові не означала відсутності чітких словотвірних правил для їх продукування. Ці правила входять у систему мови і є внутрішнім її чинником, що забезпечує конструктивну можливість творення складних слів.