Формально-семантичні особливості композитів vn-структури у сучасній італійській мові

6) описати предикати, які використовуються для утворення композитів-VN ендо- та екзоцентричної структури;

7) визначити ономасіологічні типи композитів- VN у сучасній італійській мові;

8) дослідити функціональні та синонімічні відношення композитів-VN в лексичній системі сучасної італійської мови.

Матеріалом дослідження служив загальний корпус композитів VN-структури, відібраних із словників С. Баталья Grande dizionario della lingua italiana (1961), Lo Zingarelli Vocabolario della lingua italiana (1996), Ф. Палацці, Дж. Фолена Dizionario della lingua italiana (1992), який налічував 1544 одиниці, створені на основі 72 дієслівних баз. З метою оптимізації дослідження, виведення не лише структурних, а й кількісних закономірностей композитів матеріал був організований у такий спосіб. З цих баз було відібрано 20 найбільш продуктивних, кількість композитів з якими становить 20 і більше. Відібрані 20 дієслівних баз дають 1047 композитів, що становить 66% від загального корпусу.

Наукова новизна одержаних результатів. Сформульований у дисертації комплекс завдань, спрямований на різноаспектне дослідження корпусу композитів- VN, застосовувані для їх вирішення методи та аналітичні процедури свідчать про наукову новизну роботи.

Теоретичне значення проведеного дослідження зумовлюється орієнтацією на нові наукові парадигми лінгвістики, зокрема на трансформаційні граматики, які ще тільки починають застосовуватися для опису словотвірного механізму мов. Уперше предметом дослідження стали семантична специфікація дієслів та іменників, використовуваних у твірній базі композитів, а також типізація предикатів, характерних для цих одиниць в італійській мові. Здійснений опис композитів у термінах ономасіології узгоджується з магістральними теоретичними завданнями в царині словоскладання. Різноаспектні класифікації композитів-VN дозволили встановити, якого типу лексика вводиться в італійський словник на основі трансформації номіналізації, якими функціональними і семантичними особливостями вона характеризується, яких змін зазнала в процесі еволюції італійської мови.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дисертаційної роботи пов’язане з прикладними завданнями систематизації лексичного фонду, для виконання яких досліджено різноманітні параметри композитів-VN – ономасіологічні, структурні, семантичні, функціональні. Одержані результати можна використовувати також у дидактичній практиці.

Проведене комплексне дослідження композитів-VN в італійській мові дозволяє винести на захист такі положення:

1. Іменні композити в романських мовах є закономірним результатом еволюції системи словотвору латинської мови.

2. Італійські композити демонструють романські універсалії: а) тенденцію до номіналізації; б) словопорядок у вихідній синтаксичній базі; в) правила оформлення імені.

3. Складні слова мають свою морфологію, яка є сукупністю словотвірних правил виведення нелінійних структур. Опис процесу породження композитів через правило веде до відкриття глибинної структури слова, а також до відкриття лексичної морфології.

4. Словотвірне правило породження композитних номінацій включає ономасіологічний і лінгвістичний модулі, серед яких пріоритетним є ономасіологічний.

5. Універбація твірної синтаксичної бази відбувається на основі ономасіологічного запиту та правил виведення ономасіологічної структури композита-VN, в якій роль ономасіологічного базису виконує дієслово (V), ономасіологічної ознаки – іменник (N), типовим предикатом є предикат-дескрипція.

6. Номінативні процеси визначаються внутрішньою формою композита, яка має різний характер умотивованості вихідною синтаксичною базою, що позначається на семантичній структурі одиниць, організованих як ендоцентричні або екзоцентричні конструкції.

7. Паралельно з типологічними романськими рисами – словопорядком компонентів у вихідній базі і композиті, правилами оформлення імені – італійські композити-VN демонструють семантичну і формальну специфікацію, зумовлену відбором лексичних баз V та N та правилами трансформації цих баз у композит.

8. Композити VN-структури в процесі еволюції змінили свою ономасіологічну домінанту – називання прізвищ / прізвиськ та людей з негативною конотацією – і в ХХ ст. на фоні науково-технічного прогресу стали типовою моделлю для термінів і професіоналізмів.

Апробація. Дисертаційна робота обговорювалася на засіданні кафедри загального мовознавства та класичної філології філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено в доповідях на наукових конференціях і семінарах:

1. Міжнародна наукова конференція пам’яті професора А. О. Білецького (1911-1995) “Актуальні питання сучасної філології”. – К., 1996; тема – «Актуальність моделі “ дієслово + іменник ” у сучасних італійських композитах» // Тези доповідей.

2. Лінгвістичний семінар Флорентійського університету. – Флоренція, 1997. «Composti nominali con elemento verbale nell’ italiano di oggi».

З теми дисертації опубліковано дві статті і брошуру. Їх перелік подається в кінці реферату.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Обсяг дисертації в сторінках – 150 с.

Список використаних джерел складається із 162 найменувань.

 

 

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, методологічні та методичні засади дослідження, розглядаються наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, джерельна база дисертаційної роботи.

У 1-му розділі дисертації «Характеристика системи іменного словоскладання в латинській і романських мовах» розглядаються питання генезису і становлення системи іменного словоскладання романських мов, що є необхідним методологічним і лінгвістичним підгрунтям дослідження італійських композитів-VN.

Іменне словоскладання є органічною складовою частиною словотворчих підсистем мов нарівні з афіксацією, що доведено численними дослідженнями в галузі індоєвропейських мов. Звичайно, питома вага цього способу словотвору менша порівняно з афіксальними, але у різних мовах, у різні періоди та умови їх розвитку ця пропорція могла змінюватися. Так, відомо, що латинська мова порівняно з грецькою, санскритом та германськими мовами виявляла більшу