Формування екологічно доцільної поведінки молодших школярів

-знання і уявлення про норми і правила поведінки в навколишньому середовищі, людину як частину природи, причинно-наслідкові зв’язки у природі, необхідність збереження природи; 

-емоційно-ціннісне ставлення до природи, що виявляється у творчих, пізнавальних, естетичних потребах взаємодії з природою як рівнозначних цінностей; гуманістичних мотивах і цілях екологічної діяльності, сформованості внутрішніх регуляторів екологічно доцільної поведінки; здатності до суб’єктифікації природних об’єктів та їх суб’єктного сприйняття; 

-дії та вчинки щодо збереження природи, навичок і звичок практичної природоохоронної діяльності.

Критеріями визначення рівня сформованості екологічно доцільної поведінки учнів слугували: 

-унормованість – здатність свідомо добровільно діяти відповідно до прийнятих правил та норм поведінки у природі; 

-спрямованість – сформованість духовних потреб до безпосереднього спілкування з природою, необхідного для морально-естетичного, інтелектуального збагачення особистості; сформованість мотивів природоохоронної діяльності; 

-активність – наявність дій та вчинків учнів щодо збереження і використання природи, оволодіння вміннями і навичками екологічно доцільної поведінки. 

Відповідно до цих критеріїв показниками екологічно доцільної поведінки молодших школярів у дослідженні є: 

-знання про норми та правила поведінки в навколишньому середовищі, людину як частину природи, причинно-наслідкові зв’язки у природі, необхідність збереження природи; оцінка дій та вчинків у природі інших і своїх власних;

-емоційно-ціннісне ставлення до природи, що виявляється у творчих, пізнавальних, естетичних потребах взаємодії з природою як рівнозначною цінністю, гуманістичних мотивах і цілях екологічної діяльності, сформованості внутрішніх регуляторів екологічно доцільної поведінки; усвідомлення відповідальності за результати своєї поведінки в природі; 

-дії та вчинки щодо збереження, раціонального використання та примноження природи, навички і звички практичної природоохоронної діяльності.

Ці критерії є базовими для визначення типів поведінки молодших школярів у природі:

1. Екологічно доцільний тип поведінки молодших школярів відповідає нормам і правилам поведінки в природі. Учні виявляють високу активність у розробці, проведенні екологічних заходів, участь у них; виявляють рішучість у протидії шкідливим впливам на природу. Намагаються знайти конструктивні рішення: зробити так, щоб не завдати шкоди природі, свідомо і обґрунтовано здійснюють вибір взірця поведінки в навколишньому середовищі. Учні знають норми та правила поведінки в природі, виокремлюють зв’язки в природі, взаємовплив природи та людини, природи та суспільства. В учнів сформована система переконань, ціннісних орієнтацій і установок, що спонукають до опанування новими екологічними знаннями і реалізації їх у діяльності, заснованій на гуманному ставленні людини до природи. Діти прагнуть спілкуватися з об’єктами природи, отримують задоволення від спілкування, прагнуть виразити свої емоції у творчій діяльності, вміють відгукуватися на прояви прекрасного в природі. Мотивами поведінки виступають – “відчуваю відповідальність за природу”; “зробити по-іншому не дозволяє совість”; “бажаю бути корисним природі”; “бажаю бути обізнаною людиною”. 

2. Природобезпечний тип поведінки характеризується тим, що молодші школярі намагаються узгодити дії та вчинки із нормами та правилами поведінки в природі. Вони не беруть активної участі в екологічних заходах. Основу цієї активності складає принципова позиція особистості, переконання, цінності, установки. Учні розуміють, якої шкоди природі завдають негативні дії та вчинки людей, відмовляються їх наслідувати, намагаються пояснити шкідливість цих дій, однак їхня екологічна позиція все ще не рішуча. Виконують деякі посильні трудові операції щодо захисту та поліпшенню природного середовища. Учні знають норми і правила поведінки в природі, визначають зв’язки в природі, але розуміють їх обмежено. У них наявні переконання, адекватні екологічним знанням, екологічні ціннісні орієнтації та установки, що не завжди реалізуються у діях і вчинках. Діти отримують задоволення від спілкування з природою, чутливі до краси природи, відгукуються на прояви прекрасного в природі. У них наявний стійкий інтерес до природних об’єктів, бажання милуватися красою природи. Мотивами поведінки виступають – “бажаю бути корисним природі”; “бажаю бути обізнаною людиною”. 

3. Нейтральний тип поведінки у природі свідчить про пасивність учнів. Вони неохоче беруть участь у заходах, присвячених екологічним проблемам; дотримуються правил поведінки в природі лише під керівництвом дорослого; не виявляють дієвої допомоги природним об’єктам. Учні дотримуються норм та правил поведінки в природі, але роблять це лише за пропозицією дорослого. Ставлення до моральних норм нестійке, пасивне. Учні володіють знаннями про норми і правила поведінки в природі, не досить чітко виокремлюють зв’язки в природі. В учнів відсутнє вміння критично оцінювати факти, доводити та обґрунтовувати свою точку зору, здійснювати вибір типу поведінки в навколишньому середовищі. У них наявні переконання, адекватні екологічним знанням, екологічні ціннісні орієнтації і установки, що не завжди реалізуються у вчинках. Краса природи не викликає у них позитивних емоцій. Емоційні реакції виявляються у байдужості до природи, відсутності відчуття гармонії і краси в природі, почуття радості від її краси. Мотивами поведінки виступають – “хочу завоювати авторитет у вчителя”, “роблю для того, щоб мене похвалили”. 

4. Руйнівний тип поведінки у природі відповідає особистим інтересам вчинку учнів і суперечить екологічним нормам та правилам. Учні діють відповідно до настанов батьків, вчителів, не дотримуючись відповідних екологічних вимог. Вони не мають чітких моральних орієнтирів, невірно пояснюють сутність