Формування риторичних умінь у майбутніх правників у процесі професійної підготовки

Риторика, згідно з грецьким трактуванням, – “мистецтво переконання”, римським – це “мистецтво промовляти гарно”, в епоху середньовіччя – це “мистецтво прикрашати мовлення”. Риторика сьогодні розглядається як вид суспільно-політичної й професійної діяльності, метою якого є переконання масової аудиторії засобами живого слова, високий рівень оволодіння майстерністю публічного виступу. Щоб навчитися ораторського мистецтва треба оволодіти спеціальними знаннями й уміннями, необхідними для підготовки та проголошення публічної промови з метою здійснення відповідного впливу на аудиторію.

Розгляд досліджень учених (С. Абрамовича, Д. Александрова, Л. Мацько, О. Мацько, Г. Сагач та ін.) щодо підготовки промови сприяв визначенню етапів підготовки промови: визначення мети, теми, підбір матеріалу, складання плану, побудова промови, прийоми зацікавлення аудиторії. Проаналізувавши сучасні концепції вивчення риторики, ми дійшли до розуміння риторичних умінь як інтегративної властивості особистості, що ґрунтується на відповідних знаннях і навичках та забезпечує готовність виконувати риторичну діяльність. Важливим елементом риторичної діяльності є риторичні вміння правників. Під риторичними вміннями правників ми розуміємо спроможність виконання складних комплексних мисленнєво-мовленнєвих дій, що забезпечують здійснення юридичної діяльності, в основі якої лежить виступ у суді.

Судова промова є різновидом переконливого виступу, де головним засобом впливу на слухача є логічна аргументація. Судова промова та інші форми судоговоріння допомагають з’ясувати всебічно і повно всі обставини справи й об’єктивно встановити істину. Однією з особливостей судової промови є її офіційний, державно-правовий характер. Під судовою промовою ми розуміємо офіційно-професійну промову, яка є обов’язковим компонентом важливої судової процедури – судових дебатів, в яких сторони підбивають підсумки, аналізують зібрані докази, висловлюють й обґрунтовують кожна свою думку з приводу питань, які вирішуються у судовому порядку.

Теоретичний аналіз дав нам підстави для визначення критеріїв та показників риторичних умінь. При визначенні критеріїв (логіко-мисленнєвий, лінгвістично-мовленнєвий, комунікативно-переконливий) і показників риторичних умінь ми орієнтувалися на структуру цього явища, обґрунтовану аналізом психолого-педагогічної літератури, вимог і вказівок відомчих інструкцій і наказів, спостереження за юридичною діяльністю працівників правосуддя (суддів, адвокатів, прокурорів), власним досвідом практичної діяльності.

Показниками логіко-мисленнєвого критерію були вміння: застосовувати індуктивний та дедуктивний методи мислення; визначення проблемної ситуації; застосовувати знання законів мислення; оцінити ситуацію, відокремити головне від другорядного, розвинути версію; критично оцінювати ідеї, поради, думки та пропозиції інших, діяти на основі власних поглядів і переконань; обстоювати свій погляд, своє бачення і розуміння.

Показниками лінгвістично-мовленнєвого критерію вмінь було визначено вміння: володіти нормами літературної мови в усній і письмовій формі; користуватися мовностилістичними засобами і прийомами відповідно до умов і цілей спілкування; зібрати потрібний матеріал для промови та оформити його у відповідності до мети виступу, до законів композиції, логіки і психології, до особливостей усного мовлення; застосовувати формули мовленнєвого етикету відповідно до ситуації; бездоганно володіти майстерністю усного мовлення; застосовувати паралінгвістичні засоби мовлення; застосовувати художні засоби мовлення (прислів’я, приказки, епітети, порівняння, метафори тощо).

Показниками комунікативно-переконливого критерію постали вміння: переконати суд у винності чи невинності підсудного; застосовувати прийоми спростування чи заперечення під час судових дебатів; доводити з опорою на фактичний матеріал; володіти полемічним мистецтвом, культурою конструктивного діалогу та полілогу (диспут, полеміка, дискусія); виступати не спираючись на письмовий текст; формувати та реалізувати задум висловлення на основі стратегічного й тактичного законів риторики.

Окреслені критерії та їх показники стали підґрунтям для виокремлення рівнів сформованості риторичних умінь правників: високий, достатній, середній, низький.

Майбутніх правників із високим рівнем сформованості риторичних умінь характеризувало лаконічне та зрозуміле формулювання своєї думки; експромтне висловлення; вміння творчо спілкуватися на професійну тему у формі монологу, діалогу, полілогу. Мовлення студентів вирізнялося правильним граматичним оформленням, а також синтаксичною та лексичною розмаїтістю: промовляли не спираючись на письмовий текст, висловлювалися логічно, зв’язано й цілісно; у мовленні вміло використовували паралінгвістичні засоби спілкування; адекватно реагували на екстралінгвістичні засоби спілкування. Крім того мовленнєва поведінка студентів високого рівня характеризувалася наявністю вмінь формувати та реалізувати задум висловлення на основі стратегічного й тактичного законів риторики, а також уміння добирати відповідну ситуаційному контексту і переконливу аргументацію під час судового засідання, наявністю вмінь застосування прийомів спростування чи заперечення під час судових дебатів. Майбутні правники застосовували формули мовленнєвого етикету відповідно ситуації.

Достатній рівень сформованості риторичних умінь характеризувався тим, що майбутні правники свою думку формулювали зрозуміло, але їм бракувало лаконічності. Мовлення відзначалося дотриманням сучасних мовних норм, але при цьому синтаксичне й лексичне його оформлення було недостатньо різноманітним і, як наслідок, недостатньо виразним. У процесі організації мовленнєвої поведінки у студентів виникали незначні труднощі у виборі необхідної стратегії і тактики спілкування, в результаті чого їм не завжди вдавалося переконати у правильності своїх аргументів. Правникам означеного рівня притаманна здатність підтримувати контакт з аудиторією, дотримуватися правил мовленнєвого етикету.

Майбутні правники середнього рівня недостатньо добре й усвідомлено могли реалізувати задум висловлення і досягти запланованих цілей, орієнтуватись у ситуаційному контексті мовленнєвої взаємодії, що заважала їм, у разі потреби, адекватно коригувати свою мовленнєву поведінку, а також оцінювати особливості слухачів, аргументувати спосіб її викладу. Словниковий запас формул мовленнєвого етикету обмежений, але застосовували його відповідно ситуації. Вагалися у виборі засобів комунікативного впливу адекватно ситуації професійного спілкування, у дискусіях координували свої дії з іншими учасниками. Правильно оцінювали можливості аудиторії, але зазнавали труднощів у відповідній адаптації інформації. Зважали на емоційний стан партнерів зі спілкування, але