Геодезичні роботи у землевпорядкуванні

Графічна точність плану – це середньоквадратична похибка відкладання довжини лінії при визначенні її за планом за допомогою вимірювача і масштабної лінійки. Вона становить 0, 08 мм.

При цьому шукані похибки для теодолітного і мензульного знімання будуть приблизно однаковими і рівними, округленими до 0, 4 мм на плані.

Відповідно до численних досліджень приблизно такою ж самою точністю визначаються плани аерофотознімання. Для малих за площею контурів ситуації, розміщенних на одному аерознімку фотоплану або знятих з однієї станції при мензульному або теодолітному зніманні, похибку взаємного орієнтування точок цього контуру можна вважати рівною 0, 2 мм на плані.

Дещо меншу точність мають копії планів. Яких би способів копіювання не застосовували, будь-яка копія містить більші похибки, ніж оригінал, причому одні способи копіювання дають менш точні, інші – більш точні результати. Найточнішим способом, при застосуванні якого точність копії практично можна вважати такою, як точність оригіналу, є фотомеханічний, особливо якщо він враховує деформацію паперу як копії, так і оригінала.

 

 

Рельєф є одним з найбільш важливих елементів місцевості і має велике військове і народногосподарське значення.

Розчленованість рельєфу, круті схили, глибокі долини, лощини і яри ускладнюють рух. Окремі форми рельєфу – хребти, височини, яри – є гарними орієнтирами. Нарешті, високі гірські хребти є перешкодою для авіації.

Рельєф впливає на спеціалізацію землеробства і тваринництва. Особливості рельєфу обов'язково враховуються при проектуванні і будівництві доріг, водоймищ, каналів і різних споруджень.

Усе це обумовлює високі вимоги до зображення рельєфу на картах.

Рельєф на картах масштабів 1: 10000-1: 200 000 зображується горизонталями, умовними знаками скель, осипів, обривів, карстових вирв, ярів з оголеними схилами, вимоїн тощо. Зображення рельєфу доповнюється числовими оцінками характерних точок місцевості, підписами горизонталей, а також відносних висот і глибин окремих позитивних і негативних форм рельєфу і покажчиками напрямку схилів (схилів). На картах масштабів 1: 500000 і 1: 1000000, крім того, застосовуються гіпсометричне розфарбування і відмивання рельєфу.

Висота перетину рельєфу встановлюється в залежності від масштабу карти і характеру району, що картографується.

Для карт масштабів 1: 10000, 1: 25000, 1: 50000, 1: 100000, 1: 200 000 і 1: 500000 установлені відповідно наступні основні висоти перетинів:

• для рівнинних районів 2, 5; 2, 5 або 5; 10; 20; 20; 50 м;
• для гірських районів 5; 5; 10; 20; 40; 100 м;
• для високогірних районів 5; 10; 20; 40; 80; 100 м.

На карті масштабу 1: 200 000 окремих районів, розташованих на схід 90° с. д., горизонталі проведені при висоті перетину 50 м. На карті масштабу 1: 1000000 застосовуються висоти перетину:

• 50 м для пояса від – 100 до 400 м абсолютної висоти 100 400 1000 400 1000
• 200 1000 2000
• 250 понад 2000

Основними вимогами, пропонованими до зображення рельєфу на картах масштабів 1: 10000-1: 200000, є:

• точне і докладне відображення усіх форм і елементів рельєфу й особливо всілякого роду укриттів і перешкод для пересування;
• точне відображення горизонталями крутості схилів і особливо місць зміни крутості;
• чітке виділення орографічних точок і ліній рельєфу: вершин, тальвегів, брівок, терас тощо;
• відображення типових рис і характерних рис рельєфу (типу і характеру) району, що картографується;
• погодженість (ув'язування) зображення рельєфу з зображенням інших елементів змісту карти: річкової мережі, рослинності, дорожній мережі тощо

Важливою умовою правильного зображення рельєфу є попереднє вивчення його укладачем за картографічними матеріалами і літературними джерелами, відповідно до вказівок, розміщених у редакційному плані.

У процесі вивчення встановлюють висоту перетину рельєфу на основному картографічному матеріалі; тип і характер рельєфу, напрямок і довжина гірських хребтів, вододілів, тальвегів; розбирають неясно зображені ділянки тощо У разі потреби залучають аерознімки, знімальні планшети, фотознімки, описи й інші джерела, за допомогою яких визначають, чи правильно передані форми рельєфу на основних картографічних матеріалах.

Основним завданням добору є установлення форм, що визначають тип і характер рельєфу району, який картографується і підлягає зображенню на карті, яка складається.

Ступінь добору форм і елементів рельєфу залежить від призначення і масштабу карти, що складається, типу і характеру рельєфу і картографічних матеріалів. У випадку складного рельєфу на синіх копіях, а іноді на кольорових відбитках або на восківці, накладеної на вихідний картографічний матеріал, олівцем відзначають форми й елементи рельєфу, що підлягають нанесенню на карту або виділенню на ній. Якщо рельєф нескладний, добір форм і елементів, а також узагальнення їхнього зображення відбувається безпосередньо в процесі складання.

Висотні оцінки служать опорою для зображення рельєфу, полегшують читання його, допомагають визначати відносні висоти. При доборі висотних оцінок зберігаються оцінки геодезичних пунктів, командних висот і вершин, що мають власні назви. Містяться також оцінки висот, що є на картах більш дрібних масштабів, оцінки урізів води і за можливістю оцінки характерних контурних точок. На карту, як правило, не наносяться оцінки точок, розташованих на схилах, що не мають орієнтирного значення. У цілому кількість висотних оцінок на карті повинна бути такою, щоб за нею легко можна було визначити висоту будь-якої точки місцевості. Командні висоти виділяються серед інших більш великим шрифтом підписів.

Узагальнення зображення рельєфу відбувається з