Геодезичні роботи у землевпорядкуванні

Предмет:

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

метою чіткої передачі його типових рис і характерних особливостей і містить обробку малюнка горизонталей, що полягає у виключенні другорядних і виділенні тих подробиць, котрі типові для рельєфу району, який картографується, і важливі з погляду призначення карти.

Основне правило узагальнення зображення окремої горизонталі полягає в тому, що зміна малюнка і місцезнаходження горизонталі варто робити за рахунок деталі, що виключається і яка вимальовує дрібний водотік, невелике відгалуження яру тощо. При цьому характер основної лощини, що залишається на карті, повинен бути збережений.

Для досягнення цієї мети при зображенні рельєфу необхідно дотримуватись наступним вимог:

обобщение рисунка горизонтали- узагальнення малюнка горизонталей виконувати в межах усього схилу або ділянки, обмеженого водотоками або ярами, починаючи його з горизонталей, що малюють всі основні відібрані для зображення форми рельєфу;
чітко відображати розміри, характерні обриси і взаємозв'язок окремих форм рельєфу, зберігати місцезнаходження і напрямок тальвегів і вододілів, правильно відображати протяжність хребтів; для цього, у випадку складного рельєфу на карті, що складається, попередньо намічати олівцем основні структурні, або кістякові, лінії рельєфу (вододіли, тальвеги; брівки, підошви), потім також олівцем робити попередню обробку малюнка горизонталей і тільки після цього закріплювати горизонталі тушшю;
зберігати зміни крутості і планове положення точок перегинів схилів; недотримання цієї вимоги зводить до перекручувань у відображенні характеру схилів;
наочно відображати ступінь відносної розчленованості рельєфу: зображення найбільш порізаних ділянок повинне чітко відрізнятися від зображення ділянок зі слабким розчленовуванням;
для чіткого відображення напрямку і характеру вододілів показувати наявні на них вершини і сідловини; з цією метою зберігати на карті верхів'я лощин, розташованих по різні сторони від вододільної лінії і сідловин, що підкреслюють положення, ;
замикання горизонталей по дну долин робити відповідно до форм останніх (найбільш часто зустрічаються долини V-подібніі, коритоподібні, ящикоподібні) ; у тих випадках, коли в результаті вивчення рельєфу встановлено, що на основних картографічних матеріалах він зображений неправильно, необхідно на підставі додаткових матеріалів виправити замальовку горизонталей відповідно до дійсних форм рельєфу;
характерні дрібні форми рельєфу (незначні пагорби, западини, перегини схилів, тераси, вали тощо) відображати додатковими і допоміжними горизонталями та спеціальними умовними знаками; при цьому додаткові горизонталі на картах рівнинних районів проводити, як правило, на всій площі карти, на картах районів з горбкуватим і долинно-балковим рельєфом – на окремих ділянках для зображення найбільш характерних дрібних форм і на картах гірських районів – у виняткових випадках; допоміжні горизонталі застосовувати, як правило, тільки на картах рівнинних районів для зображення необхідних деталей рельєфу (блюдець, лощин, перегинів схилу тощо) ;
при відображенні додатковою горизонталлю уступу ланки її накреслювати доти, поки не будуть однаковими закладення додаткової і сусідніми з нею основними горизонталями;
звертати особливу увагу на ув'язування горизонталей з елементами гідрографії, висотними оцінками і формами рельєфу, зображуваними спеціальними умовними знаками;
підписи горизонталей, верх цифр яких повинен бути спрямований убік узвишшя схилу, розташовувати в місцях, де недостатньо висотних оцінок для швидкого визначення за картою висот будь-яких точок місцевості і де вони будуть легко читатися без повороту карти;
покажчики напрямку схилів ставити на горизонталях, що зображують вершини, улоговини і сідловини, а також на горизонталях, що примикають обома кінцями до рамки аркуша карти (мал. 73) ; на інших горизонталях покажчики напрямку схилів давати вибірково в такій кількості, щоб у будь-якій частині аркуша карти легко читався рельєф.

Точність відстаней, напрямків, площ контурів на плані.

Площі контурів ситуації визначають головним чином, механічним і графічним способами, а також за допомогою палеток і рідко – аналітичним способом. Гранична відносна похибка обчислення площі аналітичним способом залежно від умов вимірювання ліній може бути 1: 500 – 1: 1000.

Для малих площ указана похибка може виявитися трохи перебільшеною, проте для значних площ і суми площ контурів угіддя на планах наземного знімання або аерофотознімання, дуже правильно відображає точність визначення площі угіддя, причому за Р приймають площу угіддя в землекористуванні.

Формулу можна застосувати і для визначення точності площі угіддя в кількох землекористування, наприклад при обліку земель у районі.

Похибки площ нечітких контурів (болото, чагарник та ін) при зніманні в масштабах 1: 10 000 і більше в 1, 5-2 рази більші.

Відносні похибки площ угідь, як свідчить формули, зростають зі зменшенням площі угіддя і масштабу плану. Вже при Р = 100 га на плані масштабу 1: 10 000 площа виходить із граничною відносною похибкою 1: 100, тобто з точністю до 1%, а в середньому – до 0, 4%.

При складанні проекту графічним способом точність проектування і перенесення проекту в натуру залежить від обраного масштабу проектного плану, а отже, і властивою цьому масштабу точності знімання. При виборі масштабу плану, на основі якого розробляють землевпорядний проект або проводять облік земель, керуються:

контурністю, тобто розмірами контурів ситуації або їх числа на одиницю площі, наприклад на 100 га;
економічними умовами землекористування, визначальними напрямку господарства склад культур, розміри полів сівозмін та інших ділянок;
характером рельєфу місцевості і розміром землекористування.

Чим більша контурність, чим менші розміри територіально-господарських одиниць (полів сівозмін та інші ділянки), чим складніший рельєф, тим більший повинен бути масштаб плану, і, навпаки, при великих контурах ситуації, більших розмірах полів сівозмін та інших ділянок, при спокійному рельєфі масштаб плану може бути