Індоєвропейські корені на позначення непрямого руху з кореневим архетипом (S) ker (T) - та їх рефлекси

Джерела. Дослідження базується на матеріалах таких етимологічних словників індоєвропейських мов: “Vergleichendes Wörterbuch der Indogermanischen Sprachen“ А. Фіка, “Vergleichendes Wörterbuch der Indogermanischen Sprachen” А. Вальде – Ю. Покорного, “Isländisches Etуmologisches Wörterbuch“ А. Йоганнессона, “Vergleichendes Wörterbuch der Gotischen Sprache” З. Файста, “Altnordisches Etymologisches Wörterbuch” Я. де Фріса, “Nederlands Etymologisch Woordenboek” Я. де Фріса, “Norwegisch-Dänisches Etymologisches Wörterbuch” Г. Фалька та А. Торпа, “Etymologisches Wörterbuch der Deutschen Sprache“ Ф. Клюге, “A Comprehensive Etymological Dictionary of the English Language” Е. Клайна, “An Indo-European Comparative Dictionary” С. Манна, “Этимологический словарь германских языков” В. В. Левицького та ін. Серед етимологічних словників слов’янських мов було використано “Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд” за ред. О. М. Трубачова, “Slavisches Etymologisches Wörterbuch” Е. Бернекера, “Etymologisches Wörterbuch der Slavischen Sprachen” Ф. Міклошича, “Baltisch-Slavisches Wörterbuch” Р. Траутмана, “Етимологічний словник української мови” за ред. О. С. Мельничука, етимологічні словники російської мови М. Фасмера та ін.

На основі опрацювання порівняльного словника індоєвропейських мов А. Вальде – Ю. Покорного, порівняльного словника індоєвропейських мов А. Фіка, етимологічного словника ісландської мови А. Йоганнессона та матеріалів, вміщених у монографії Е. А. Макаєва “Структура слова в индоевропейских и германских языках”, автором було укладено та проаналізовано списки праіндоєвропейських кореневих варіантів, які зводяться до одного кореневого архетипу (S) KER (T) -, де S – факультативний рухомий елемент s- на початку слова, K – будь-який із задньоязикових приголосних (палатальний, чистий велярний або лабіовелярний), E – голосний, R – плавний приголосний r або l, T – поширювач кореня, будь-який із передньоязикових приголосних. Списки кореневих варіантів налічують 174 кореневі варіанти за порівняльним словником А. Вальде – Ю. Покорного, 152 кореневі варіанти за порівняльним словником А. Фіка, 106 кореневих варіантів за ісландським етимологічним словником А. Йоганнессона, 170 кореневих варіантів за працею Е. А. Макаєва.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертації вперше в українському мовознавстві було проведено комплексний аналіз особливостей семантичного розвитку індоєвропейської лексики, яка утворена від споріднених праформ на позначення непрямого руху з кореневим архетипом (S) KER (T) -, визначено основні напрями семантичного розвитку континуантів індоєвропейських коренів, що зводяться до кореневого архетипу (S) KER (T) -, та виділено й описано шістнадцять груп рефлексів цього архетипу. На матеріалі відповідних тематичних груп індоєвропейської лексики проаналізовано типи семантичних мотивацій, що реалізуються за допомогою механізмів метафоризації, метонімізації та інших семантичних діахронічних процесів і встановлено спорідненість таких, на перший погляд, семантично неоднорідних груп лексики, як назви частин тіла людини, назви деяких хвороб та особливих станів організму, назви дій виття, стягування, усихання тощо, пов’язаних з тим самим кореневим архетипом (S) KER (T) - у значенні “гнути, кривити; вертіти, обертати”.

Теоретичне значення дисертації зумовлюється тим, що у ній:

запропоновано нові способи вирішення деяких теоретичних та методологічних проблем лінгвістичної компаративістики, зокрема омонімії реконструйованих індоєвропейських кореневих морфем, розмежування термінології синхронічних та діахронічних лінгвістичних досліджень;

на матеріалі континуантів індоєвропейських коренів з архетипом (S) KER (T) - встановлено потенціал семантичного зближення значень “гнути” та “різати”.

Практична цінність дисертації. Результати й матеріали дослідження можуть бути корисними при викладанні лінгвістичних дисциплін “Вступ до порівняльно-історичного мовознавства”, “Історія лінгвістичних вчень”, “Загальне мовознавство” та спецкурсів з порівняльно-історичного і типологічного мовознавства, а також при укладанні етимологічних та історико-семантичних словників слов’янських та германських мов.

Апробація роботи. Основні положення та результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри загального мовознавства та класичної філології і на конференціях професорського-викладацького складу філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на Міжнародній конференції “Древние языки в системе университетского образования: их исследование и преподавание” (Москва, 2000), на Міжнародних славістичних читаннях, присвячених пам’яті Л. А. Булаховського (Київ, 2000), на IX Міжнародній конференції “Мова і культура” (Київ, 2000), на науковій конференції “Наукова спадщина професора Ю. О. Жлуктенка та сучасне мовознавство” (Київ, 2000), на Міжнародній науковій конференції “Наукова спадщина професора С. В. Семчинського і сучасна філологія” (Київ, 2001), на Всеукраїнській науковій конференції “З ХХ в ХХІ століття”, присвяченій 90-річчю А. О. Білецького (Київ, 2001).

Публікації. Головні результати дисертаційного дослідження викладено у 8 публікаціях автора у фахових виданнях, загальний обсяг публікацій – 3 друковані аркуші.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів та висновків, переліку умовних скорочень, списку використаних джерел (49 позицій) та списку використаної літератури (297 найменувань), 4 додатків, 4 схем. Загальний обсяг дисертації – 237 сторінок.

 

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, формулюється мета і завдання, описуються методи дослідження та розкривається наукова новизна одержаних результатів, визначаються можливості теоретичного і практичного використання результатів роботи.

У першому розділі “Фонетична та морфологічна характеристика індоєвропейських коренів з кореневим архетипом (S) KER (T) -” описуються сегменти кореневих морфем, які лежать в основі цього дослідження.

У першому підрозділі першого розділу “Корінь та його дослідження у порівняльно-історичному індоєвропейському мовознавстві” з метою окреслення основних етапів розвитку вчення про корінь