Індоєвропейські корені на позначення непрямого руху з кореневим архетипом (S) ker (T) - та їх рефлекси

Протягом другої половини ХІХ – початку ХХ століття більшість мовознавців намагалася знайти єдину закономірність, яка пояснювала б специфіку структури, функціонування та комбінаторних властивостей усіх реконструйованих індоєвропейських коренів. Оскільки при цьому не бралося до уваги, що розвиток мовної родини – це складний синергетичний процес, виникала суперечність між динамічним об’єктом (процесом розвитку споріднених мов) та статичним уявленням про нього, що значно обмежувало можливості порівняльно-історичного мовознавства. Прамовному станові була властива динаміка, діалектна розчленованість одиниць, що не дає змоги виділити якусь універсальну структуру кореня та дискретно визначити тенденції його історичного розвитку. Поряд із прагненням учених дати уніфіковане пояснення рис і властивостей праіндоєвропейського кореня констатується методологічний недолік, що зменшував ефективність порівняльно-історичного мовознавства і полягав у нерозмежуванні категоріального апарату синхронічної та діахронічної лінгвістики.

Розгляд еволюції поняття кореня, вивчення якого веде свій початок від праць середньовічних арабських, сирійських та єврейських мовознавців, дає можливість стверджувати, що цей термін був вироблений для описання мов на рівні синхронії. Оскільки в порівняльно-історичних мовознавчих дослідженнях інтерпретація цього терміна є неоднозначною, в роботі запроваджується власне термінологічне позначення, яке кваліфікує індоєвропейський кореневий архетип як узагальнений схематичний вираз сукупності діахронічних кореневих інваріантів, представлених діахронічними кореневими варіантами. Для цього дослідження базовим є кореневий архетип (S) KER (T) -, який охоплює низку діахронічних інваріантів (s) ker (t) -, (s) kel (t) -, qer (t) -, ger-, qar-, ghel-, quel- тощо, репрезентованих кореневими варіантами (skert-, kert-, skret-, kret- для (s) ker (t) -, skel-, kel- для (s) kel (t) - і т. п.).

Одним із шляхів вдосконалення методології порівняльно-історичного мовознавства є вирішення проблеми міжкореневої омонімії, відзначеної у порівняльно-історичних словниках індоєвропейських мов А. Вальде – Ю. Покорного, А. Фіка, А. Йоганнессона, списках індоєвропейських коренів У. Скіта, К. Уоткінса тощо. Визнання кореневих морфем на зразок і. -є. * (s) ker- “різати” та і. -є. * (s) ker- “гнути, кривити” омонімічними веде до етимологічного роз’єднання гнізд похідних від матеріально тотожних коренів, тоді як залучення до комплексного етимологічного аналізу континуантів подібних праформ є набагато продуктивнішим для порівняльно-історичного мовознавства, оскільки сприяє встановленню додаткових семантичних зв’язків між групами значень та детальнішій етимологізації великих масивів індоєвропейської лексики.

Коренева омонімія в діахронічному аспекті повинна тлумачитися інакше, ніж відповідне явище в синхронії, оскільки значення, які з погляду сучасності вважаються омонімічними, наприклад “різати” та “гнути”, у свідомості прадавніх індоєвропейців могли вважатися пов’язаними. У той час як одні вчені вважають псл. *krivъ (jь) “кривий” похідним від і. -є. *skreî- “різати”, а інші відносять це утворення до гнізда і. -є. *sker- “гнути, крутити”, можна припустити існування генетичних семантичних зв’язків між обома значеннями (подібні ідеї висловлювали В. В. Іванов, В. М. Топоров, В. В. Левицький, М. М. Маковський). На підтвердження теорії множинності етимології, з одного боку, та можливого первісного синкретизму значень “гнути” та “різати” – з іншого, у дисертації наводиться низка прикладів, серед яких англ. sculpture “скульптура” від лат. sculptura. Це слово належить до гнізда похідних від і. -є. *skel- “різати”, проте завдяки наявності у своїй семантичній структурі семи кривизни виявляє також етимологічний зв’язок з і. -є. *skel- “гнути”, оскільки створювати скульптуру означає не тільки різати, різьбити, а й виліплювати з якого-небудь матеріалу, у ході цього процесу заокруглюючи, вигинаючи, створюючи предмети з кривими лініями.

У другому підрозділі першого розділу “Фонетична та морфологічна характеристика сегментів індоєвропейського кореневого архетипу (S) KER (T) - на позначення непрямого руху” подано фонетичну та морфонологічну характеристику сегментів індоєвропейського кореневого архетипу (S) KER (T) -, викладено лінгвістичні аргументи, які дають змогу говорити про історичний ізоморфізм великої кількості коренів, та обґрунтовано можливість зведення їх до одного кореневого архетипу (S) KER (T) - незалежно від способу оголоснення та інфіксації. При аналізі сегментів досліджуваного кореневого архетипу в дисертації розглянуто складні питання порівняльно-історичного мовознавства: природа явища індоєвропейського рухомого s-, характер індоєвропейської інфіксації та походження індоєвропейського вокалізму, розвиток індоєвропейських гутуральних приголосних.

Індоєвропейське s-mobile є найчастотнішим серед усіх рухомих елементів, що можуть спостерігатися на початку слова в індоєвропейській прамові. Інтерпретація явища рухомого s- у кореневих варіантах типу *sqel-/qel- “вигинати, нахиляти” в науковій літературі подається переважно з таких теоретичних засад: 1) тлумачення рухомого s- як повнозначного префікса (Ф. Коліне, Й. Схрейнен, Г. Гірт, Е. Бенвеніст, А. Ерхарт) ; 2) тлумачення рухомого s- як явища синтаксичної фонетики – результату дії сандхі, внаслідок якого в потоці мовлення слово з кінцевим -s могло бути причиною для зміщення межі між словами (А. Вакернагель, Ф. Еджертон, М. Лойман). Інші погляди, згідно з якими рухоме s- є явищем евфонічного порядку (Н. Г. Корлетяну), рефлексом ларингальних (Г. Хенігсвальд, Ф.