Індоєвропейські корені на позначення непрямого руху з кореневим архетипом (S) ker (T) - та їх рефлекси

У другому підрозділі другого розділу “Напрями та механізми розвитку значень похідних від індоєвропейських коренів з архетипом (S) KER (Т) - на позначення непрямого руху” визначаються особливості семантичного розвитку рефлексів індоєвропейських коренів, що зводяться до одного кореневого архетипу (S) KER (Т) - у значенні “гнути, кривити; вертіти, обертати”.

Масив похідних від індоєвропейських діахронічних кореневих інваріантів з кореневим архетипом (S) KER (T) - репрезентує чотири головні напрями семантичного розвитку: непрямий рух, крик, температура, різання. В індоєвропеїстиці традиційно реконструюють омонімічні кореневі морфеми у тих випадках, коли похідні від спільного джерела виявляють надто різнобічні напрями розвитку значень, наприклад і. -є. *kˆel- “мерзнути, холодний” та “теплий” є омонімічним до і. -є. *kˆel- “нахиляти, схиляти” (за словником А. Вальде – Ю. Покорного). У роботі стверджується, що існує потенціал семантичного зближення тих груп індоєвропейських рефлексів, які були виявлені в межах одного лексичного масиву та визначені як похідні від омонімічних праформ.

Встановлено, що понад 80% лексики, яка належить до гнізд континуантів споріднених індоєвропейських коренів з архетипом (S) KER (T) -, мають сему кривизни у своїй семантичній структурі.

На підставі семантичної класифікації варіацій плану змісту досліджуваного масиву лексики індоєвропейських мов з кореневим архетипом (S) KER (T) - “гнути, кривити; вертіти, обертати” було виділено шістнадцять груп значень: 1. Плетіння, виття, плетений виріб. 2. Рух, біг, засіб перевезення. 3. Згинання, вигин, нахил. 4. Стрибок. 5. Удар, сила. 6. Елемент рельєфу. 7. Елемент архітектури та предметів побуту. 8. Обертання. 9. Коло, круг, предмети круглястої форми. 10. Частини тіла людини. 11. Елементи флори і фауни. 12. Розкидання. 13. Стягування, всихання. 14. Ускладнення, омана, таємниця. 15. Закривання, стискання. 16. Дефекти та особливості організму (кульгання, зморшки тощо). Спорідненість цих груп індоєвропейської лексики аргументується наявністю у семантичній структурі слів категоріальної семи кривизни, вигнутості, а отже, їх пов’язаністю з ідеєю непрямого руху, виття, згинання, обертання.

На основі понять “гнути, кривити; вертіти, обертати” та “що-небудь криве, вигнуте” семантична еволюція похідних від індоєвропейського кореневого архетипу (S) KER (T) - відбувалася у різних напрямах: “гнути, кривити” → “що-небудь криве, вигнуте” → “криве, гачкувате дерево” (д. -ісл. krøkla, krykla “скарлючене дерево; стара істота”) ; “що-небудь криве, вигнуте” → “узвишшя” (пор. псл. *krada / skrada “вогнище на узвишші; узвишшя, гора”) ; “що-небудь криве, вигнуте” → “насип, купа, могила” (гот. hlaiw “могила”, англ. -сакс. hlēo “насип, могила”; д. -фриз. gref “могила, курган”, д. -англ. grafu, англ. grave “могила”) ; “що-небудь криве, вигнуте” → “що-небудь округле, надуте” → “риба округлої форми” (укр. короп, рос. карп, чес. kapr, псл. *korpъ від *kûepro- / *kûapro- “короп” < “надутий”), “що-небудь криве, вигнуте” → “що-небудь випукле” → “черево” (сер. -нід. krūse “округлий живіт, черево”) тощо.

Дев’ять із шістнадцяти виділених тематичних груп індоєвропейських континуантів кореневого архетипу (S) KER (T) - “гнути, кривити; вертіти, обертати” охоплюють лексику на позначення динамічних аспектів непрямого руху: назви каузальних та рефлексивних, тривалих та одномоментних дій, а також назви інструментів та засобів руху, утворені за метонімічним принципом (плетіння, виття → плетений виріб; рух, біг → засіб перевезення; згинання → нахил; стрибок; удар, сила; обертання; стягування, всихання; розкидання; стискання). Решта сім лексичних груп включають слова на позначення статичних явищ: назви елементів архітектури, елементів рельєфу та предметів побуту, назви круглястих предметів, назви ускладнень, дефектів організму і хвороб, частин тіла людини. Існування зв’язків між групами лексики на позначення динамічних та статичних аспектів руху пояснюється тим, що у номінації елементів рельєфу, явищ флори та фауни, дефектів організму, обману, таємниці було використано ознаку кривизни, вигнутості, яка є наслідком каузального та рефлексивного непрямого руху. Завдяки спостереженням людини за явищами і виявленню у процесі пізнавальної діяльності таких їх властивостей, як округла або вигнута форма, і згодом ототожненню тих чи інших властивостей предметів або явищ з властивостями інших предметів у назвах вигнутих частин тіла, елементів флори та фауни було співвіднесено їх з такими предметами, як ріг, гачок, ціпок, кіготь, що пов’язані через причиново-наслідковий зв’язок з діями виття, згинання, обертання.

На матеріалі індоєвропейської лексики, утвореної від спільного джерела – індоєвропейського кореневого архетипу (S) KER (T) -, засвідчено використання аналогічних антропометричних моделей смислоперетворення – автономної та опосередкованої метафоризації, метонімізації, звуження і розширення значень, утворення пейоративних та меліоративних значень, а також відзначено спільні принципи використання табу та евфемізмів щодо лексики, яка стосується релігійних та міфологічних уявлень, деяких частин та функцій людського тіла.

Метафоризація є універсальним засобом поповнення як лексичного, так і граматичного мовного інвентаря. Внаслідок процесу метафоризації, через взаємодію таких смислів, як “незграбна людина”, “кривизна” та “ліва рука”, “ліворукість”, у структурі значення “лівий” з’явилася сема кривизни, неправильності. У багатьох індоєвропейських мовах слова на позначення ліворукості набули значення кривизни, потворності, пор. д. -інд. karva “лівий”, також “спотворений, помилковий, перекручений”, латв. krails “вигнутий, скручений”, латв. kreĩlis “шульга”; сер. -ір. clē, кімр. cledd, брет. kleiz “лівий”, а також “скісний, косий”; хет. kabba “шульга”, kabb “кривизна; заплутаність”, kabba “вигнутий;