Іспанський поетичний текст другої половини ХХ століття в лінгвокогнітивному висвітленні

Графіка поетичного тексту і звукове відтворення відображують спосіб його породження. Слова та звуки, утворені з єдиного джерела “gloria”, не виходячи за межі своєї власної стихії (то розпадаючись на букви та склади, то вільно утворюючи нові варіації), створюють ефект “рухливої форми”. Така поетична манера дозволяє здійснити множинність прочитань завдяки рекомпозиції елементів різних словоформ, що не скасовує зв’язності й не суперечить їй, а є прикладом “перекрученої” техніки. Аномальність композиції привертає посилену увагу – деавтоматизацію сприйняття – і змушує сприймати текст як такий, що народжує на очах адресата нові слова та зв’язки між ними і таким чином трансформує реальність, яка стоїть за ним.

У другій половині ХХ століття великого значення набуває індивідуальне мислення, момент вільної творчості, коли зовнішнє вираження внутрішнього потребує творчого розуміння з боку читача, який повинен самозануритися у свідомість автора і відтворити його творчий акт. Водночас іспанські поетичні тексти цієї доби характеризуються ущільненою художньо-інформаційною структурою, що веде до численних прочитань того самого тексту і визначає його багаторівневу інтерпретацію.

Поетичні девіації, фігурами яких виступають метаболи (метаплазми, метатаксис та метасемеми) (Ж.Дюбуа) – “додаткові структури”, що функціонують на різних рівнях мовної ієрархії, – виступають особливими жанровими когнітивними структурами обробки, збереження й передачі художньої інформації. Вони є результатом ментальних операцій, репрезентованих в іспанських поетичних текстах реляційними операціями (звичайними та інвертованими), а також субстанціальними операціями (скороченням сполучників і знаків пунктуації; домінуванням другорядних членів; дистанціюванням головних елементів; ускладненням нормативної конструкції). Когнітивні техніки вставлення, вилучення та перерозташування, зміни та інверсії, симетрії – асиметрії, еліпсису, переривання також беруть участь у порушенні мовних норм при породженні іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття.

Процес інтерпретації поетичного тексту постійно відшукує нові об’єкти семантизації, які, проходячи через інтерпретаційний фільтр читача, набувають нового значення та стають джерелом емоційного вибуху. Розкриття інтенцій, мотивації, цілей і прагнень поета, його особистого досвіду, зафіксованого в поетичних текстах, уможливлюється завдяки застосуванню механізмів інтерпретації іспанського поетичного тексту на основі його жанрової ідентифікації, фреймового аналізу, когнітивних схем. Схеми та схемати, що існують у свідомості читача, можуть руйнувати або оновлювати знайомий йому світ, складати чи розширювати індивідуальну модель дійсності, тобто інтерпретувати об’єкти, події, ситуації і забезпечити розуміння ідеї та інтенцій автора.

Декодування інформаційного масиву іспанського поетичного тексту відбувається із залученням з боку читача фонових знань, які активно діють у когнітивній побудові та репрезентації макроструктури тексту. Заповнення інтерсеміотичних глибинних лакун в іспанській поезії другої половини ХХ століття вимагає звернення до цілісної парадигми інших текстів історії, культури, всесвітньої літератури, що створює естетико-смисловий контекст поетичного тексту.

Однак за відсутності в адресата необхідних фреймів інтерпретації може виникнути ефект когнітивного дисонансу, джерелами якого виступають такі чинники:

1) уведення поетом певних лексикодів, що завдяки стилістичному прийому “відчуження” деавтоматизують процес сприйняття поетичного тексту. Для глибокого розуміння інтенції автора читачеві, наприклад, необхідно знати символіку флоризмів в іспанській культурі і володіти загальними знаннями з міфології. Рослини, згадані у тексті Л.Гомеса де Аранда “Espliego”, є символами кохання, перемоги, безсмертя, що з давніх-давен знаходять відображення у фольклорі, як, наприклад: suspiros de amor, el nardo; ya no cogerй verbena que era la hierba amorosa; entre los arboles todos se seсorea el laurel. Вони і в глибинній структурі поетичного тексту відображують почуття автора до жінки – текст наповнений поетичними образами, які створюють навколо себе велике асоціативне поле: кохана жінка є “Dafnй que enciende un Sol, cada maсana”, “prohibida fruta”, “paloma y nido”, танок якої “es la rompiente, es blanca arena, compбs de viento y olas, mar de flores”. Намагаючись повніше передати основну концепт-ідею поетичного тексту, автор свідомо або несвідомо переповнює його різноманітними стилістичними прийомами, які ускладнюють автоматизацію процесу читання. Таке ускладнене прочитання спонукає читача зайняти активну позицію щодо осягнення смислу тексту.

2) невідповідність інформаційних просторів автора і читача, що вимагають пояснення певних енциклопедичних понять. Читач, за відсутності знань, потрібних для декодування поетичного тексту, повинен занурюватись у культурний простір персоналій:

No es Nadie el nombre del que corre entre la sombra,

Ni Odisea el que repta entre siete cubнculos.

Uno sуlo es su nombre. Llamadme ya Mendigo (L.Villena).

“Nadie” – це ім’я Уліса, яке він сам дав Циклопові Поліфему, коли той запитав Уліса, хто його обманює. Після повернення на Ітаку Уліс з’явився перед усіма як жебрак, звідси і назва “Mendigo”.

3) різниця їхніх етнопсихоментальних сфер, що виражається лакунарним характером відмінних культур (наприклад, концепти “villancico”, “seguidilla”, “copla”, “cante jondo”, “morillas”, “pavana” носять лакунарний характер, оскільки належать лише до іспанської культури і потребують пояснення, заміни реалії для представника іншого етносу: гранадська мелодія “villancico” пояснюється як різдвяна пісня; “morillas” (мориски) – маври, які прийняли хрещення і залишилися в Іспанії після Реконкісти; “pavana” – іспанський танок ХVІІ століття).

Таким чином, сенсорика й інтелект виступають комплементарними механізмами прийому й обробки інформації, що надходить з навколишнього світу. Вони лягли в основу інтерактивної моделі розуміння поетичного тексту, яка, поєднуючи