Іспанський поетичний текст другої половини ХХ століття в лінгвокогнітивному висвітленні

У другій половині ХХ століття в Іспанії гостро постає проблема національної мови: кастильська мова вже не є єдиною національною мовою. Статусу національних мов набувають каталонська, галісійська, баскська та валенсійська мови. У поетичних текстах Іспанії другої половини ХХ століття піднімається проблема мовної ідентифікації та самоідентифікації особистості, спостерігається відображення процесу роздвоєння мовної свідомості – автор, створюючи поетичний текст кастильською мовою, уводить рядки або навіть строфи однією з названих мов. Такий стильовий механізм надає функціонально-естетичного переосмислення мовній проблемі в Іспанії.

Лексеми, через які вербалізуються художньо-національні образи, є тими “ланцюжками”, що об’єднують книжно-медитативні, пейзажно-ліричні мікрообрази навколо центрального національно маркованого концепту “Espaсa”.

Окрім того, іспанська поезія другої половини ХХ століття породжує цікаві новообрази-кенотипи – образ прозорого дзеркала-скла, що не створює відображення; в’язниці як символу життя; тюремної камери як дому людини, який вона не хоче покидати; людини як в’язня, що не бажає звільнення.

Імпліцитний план поетичного тексту включає інтерсеміотичні глибинні лакуни, що є прикладами когнітивних, або крос-культурних розбіжностей (А.Д. Бєлова, О.О. Селіванова). Створюючи лакуни у тексті, навмисно або несвідомо, автор розраховує на наявність необхідних знань, когнітивних здібностей читача для їхнього відновлення. Заповнення таких лакун відбувається в результаті звернення свідомості читача до інших текстів літератури, культури, міфології, релігії, історії, науки, що дозволяє здійснювати когнітивно-інтерпретативні операції над поетичним текстом. Такі міжтекстові відношення з точки зору когнітивної поетики і складають сутність наративного мапування – лінгвокогнітивної операції, спрямованої на встановлення міжтекстових зв’язків у поезіях різних авторів або у творчості одного автора.

Іспанська поезія другої половини ХХ століття містить значні ресурси інтертекстуальності. Вони складають зв’язки іспанського поетичного тексту з міфологічним сюжетом, із текстами всесвітньо відомих авторів, з авторами різних епох власної країни. Стає очевидним, що інтертекстуальна активність набирає обертів саме тоді, коли читач не в змозі розв’язати мовну та дискурсивну девіацію тільки на рівні метафоричних чи метонімічних перенесень мови або на рівні асоціативних моделей. За таких умов читач намагається знайти джерело семантичного перетворення у сфері “індивідуально створеного смислу”, а літературна алюзія є засобом створення поетом і декодування читачем міжтекстових зв’язків: вона “натякає” на подію, людину або персонаж, які існували наспрвді чи були вигадані. Інтертекстуальність пояснює саму можливість взаємопроникнення текстів, факт існування їх в об’єднаному просторі у вигляді єдиного тексту, яким є вся людська культура, зокрема культура Іспанії.

 

 

Дисертаційне дослідження присвячене проблемі вивчення іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття як специфічної форми поетичного повідомлення, що розкриває інтеріоризовану поетом картину дійсності через створення індивідуально-авторської моделі світу. У своєму лінгвістичному втіленні іспанський поетичний текст цієї доби використовує особливі механізми формування змісту поетичних форм, концептуалізації дійсності, її вербальної репрезентації в образах, і, таким чином, є засобом емоційного, естетичного та психологічного впливу на читача.

Розкриття механізмів формування і функціонування поетичних форм в іспанському поетичному тексті, в основі яких лежить модифікація і деформація когнітивних процесів осмислення навколишнього світу у свідомості митця, відбувається за умови врахування характерних для іспанського художньо-поетичного дискурсу другої половини ХХ століття особливостей. По-перше, поет-постмодерніст прагне до відображення суперечливості й мінливості світу, вираження множинності поглядів, створення образів, спрямованих на розкриття світогляду та місця людини в сучасному життєвому просторі. По-друге, жанр поетичного повідомлення впливає на стиль іспанського поетичного мовлення, яке в другій половині ХХ століття характеризується фрагментарністю, відкритістю, зверненням до гри, інтерактивним напруженням при декодуванні, нетрадиційним пунктуаційним оформленням, розірваними реченнями і словами, що пояснюється процесами демократизації, візуалізації та декоративності поетичного мовлення.

Поетичні тексти другої половини ХХ століття є генераторами нових семантичних і образно-поетичних смислів, які змінюють художнє мовлення, способи сприйняття і пізнання світу. Іспанський поет другої половини ХХ століття у власних поетичних експериментах прагне вийти за межі знайомого, запропонувати у словесній тканині поетичного тексту нову сукупність і новий спосіб семантично-синтаксичних відношень, нові закономірності творчого лінгвокультурного процесу, тобто надати власну інтерпретацію мовно-естетичної норми. Окрім того, поезія Іспанії другої половини ХХ століття визначається тісним зв’язком власне авторських смислових інновацій з етнонаціональними традиціями іспанського віршування, оскільки іспанська поезія цього періоду відображає глибини міфопоетичного мислення іспанського народу, його національну психологію. Тому іспанський поетичний текст функціонує як посередник між життєвим досвідом конкретного індивіда другої половини ХХ століття й національними способами образного відтворення світу. Іспанський поет через поетичні тексти визначає, якою він бачить Іспанію і світ за межами своєї країни. Внаслідок кореляції з навколишньою дійсністю він не стільки відображає реальність, скільки створює власну інтерпретацію, когнітивну макромодель національно-культурної картини світу.

Однак іспанська поезія другої половини ХХ століття репрезентована не тільки власне етнічними, тобто національно маркованими концептами. Вона включає також універсальні концепти, соціопсихічні утворення, що виступають орієнтиром людського буття, які можна визначити як supra культурні концепти, що у другій половині ХХ століття набувають нових смислових контекстів. Іспанський поетичний текст цієї доби є складним утворенням,