+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
35
Мова:
Українська
у собі процеси взаємодії стимульної та концептуальної інформації, розглядає читання не як процес видобування інформації з тексту, а як процес взаємодії графічного сигналу з концептуальною базою знань адресата для побудови смислової репрезентації тексту в його інтелекті. Текст не визнається об’єктивно існуючою даністю, а має унікальну структуру для кожного індивіда залежно від того, як він його зрозумів. Інтерпретація – це процес створення семантичного продукту (тексту), що з’являється в результаті співвіднесення інформації “на вході” із загальними знаннями адресата і тому включає більше інформації, ніж безпосередньо виражено на “вході”. Читач отримує не тільки те, що він прочитав (знаковий продукт), але й те, що він знає. Окрім того, розуміння тексту як структури, розрахованої на актуалізацію адресатом її компонентів та його когнітивний внесок, полягає у залученні знань про світ, заповненні смислових лакун на їхній основі й усвідомленні того, що постмодерний напрям другої половини ХХ століття розширює рамки будь-якого жанру, поєднуючи в одному поетичному тексті елементи різних жанрових форм.
У третьому розділі “Іспанський поетичний текст у концептуально- образній парадигмі” визначено засоби репрезентації концептуальної структури іспанських поетичних текстів, проаналізовано систему художньо-поетичних і художньо-національних образів іспанської поезії другої половини ХХ століття, представлено інтертекстуальні конструкції як способи наративного мапування.
Концептуальна структура іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття виділяється шляхом концептуального аналізу, що як продовження семантичного аналізу розкриває когнітивно-мовну систему поета на рівні побудови цілісного поетичного тексту через вивчення реальної, мовної та концептуальної картин світу, осмислюваних митцем.
Основні засоби репрезентації концептуальної структури іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття втілені у системі концептуальних тропів:
1) метафорах (онтологічних, орієнтаційних, структурних, метафорах каналу зв’язку): La tristeza me llena (L.Villena); Y la libertad era ese amor // Entre cada baso de ternura (M.Fernбndez); Apenas, casi a solas, // entre el aire y la muerte, // un brote nuevo (J.Valente). Виділення ряду концептуальних метафор проводиться за допомогою “концептуального накладання”, або мапування, представленого атрибутивним, релятивним та ситуативним видами: Eres un rayo de Luna // eres mejor que ninguna. // Eres la aurora mбs bella, // y la tarde displicente; // hambre oscura y blanco pan, // eres la sed y la fuente (L.Gуmes de Aranda); Y o soy un corazуn que estб partido, // el aire que se empapa, // una avecilla negra que recorre el mundo (L.Martнnez Ojeda); esta emociуn que brota dentro de ti y consumе // toda tu vida, pura como un papel que arde (J.Mateos);
2) метонімії (частина заміщує ціле, ціле стоїть замість частини, об’єкт заміщує місце та місце заміщує об’єкт, категорія заміщує властивість): Olvida el son. // tacones bailan (M.Fernбndez); Yo sуlo un alma que canta (L.Gуmes de Aranda); Han pasado una historia // en бcidas cervezas (M.Fernбndez); Poema de amor busca mujer: // sin lнmite de primaveras, // pero de pocos otoсos. (L.Garcнa Montero); 3) оксимороні: Dolorosa placidez que acaba destrozando // Mi realidad нntima, mis нntimos anhelos (L.Martнnez Ojeda); Pensй: Serнa hermoso vivir estando muerto... // Y no pensaba en vampiros (L.Villena). Концептуальна структура поетичного тексту, представлена цими концептуальними тропами, є продуктом когнітивного мислення поета, яке відображає аналогове, асоціативне та контрастивне, або парадоксальне, осмислення людиною картини світу.
Джерелами образного простору іспанської поезії другої половини ХХ століття є універсальні концепти – життя, смерть, кохання – та національно маркований концепт “Espaсa”, що реалізується у серії таких концептів-референтів:
1) “географічні назви” з вербалізацією у власних назвах іспанських міст, визначних пам’яток, автономій, річок, гір: Castilla, Sevilla, Andalucнa, Cataluсa; Salamanca, Madrid, Granada, Cуrdoba; los puestos de las Ramblas, Villa Estefanнa, La Torre del Mirador, el colegio de Carderуn; el Duero, el Toro; el Moncayo, el Urbiуn;
2) “ландшафт”, що розкривається в образі сухої, випаленої сонцем землі Іспанії (tierra, valles, vaguadas, cerros, dunas, firme, rojizо, secano); гір і гірських ланцюгів (sierras, piedras, almenas, cordilleras, rocas azul, gris, lejanо, alto); моря. В образах землі та моря відбивається образ життя іспанського народу: жителі центральних регіонів займаються обробкою землі, а жителі прибережних автономій – рибальством. Образ селянина-землероба – serio labrador – неможливий без предмета обробки – campo labrado, tierra – та знаряддя праці – yuntas, aperos. Образ рибалки – marinero – супроводжують barcos, aves marinas, lejanas islas madrepуricas. Лексеми, що втілюють традиційні образи землі та моря, є засобами контрастного протиставлення урбаністичному світу сучасної Іспанії;
3) “рослинний світ”, що розкриває флору Іспанії і вербалізується в назвах рослин: дуб, мигдаль, оливкове дерево, кипарис, плющ, глід, сосна, ялівець, троянда, жасмин, олеандр. Лексеми, що називають рослинний світ Іспанії, виступають засобами прямої номінації з активним символічним змістом. Наприклад, деякі з них є такими символами: pino – терпіння та відчуженість; roble, encina – любовна туга; сила і стійкість; almendro – забуття, символ ранньої загибелі; olivo – горе, траур, смерть; rosa – кохання; jazmin – пристрасть, ніжність, вірність;
4) “самобутність”, що втілюється в образах життєдайної пісні (вона наповнює світлом храм життя); бика як уособлення хоробрості, сили, благородства, люті, шаленості (como toro bravo ardido... cual negro toro de fuego); гітари, яка виражає сильні почуття