Комплексний системний порівняльно-правовий аналіз кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за зґвалтування

Окрім вказаних злочинів, до цієї групи опосередковано можна віднести такі злочини, як хуліганство, у тому випадку, коли об’єктивна сторона злочину полягає у скоєні дій у формі ексгібіціонізму (ст. 296 КК України), і наруга над могилою, якщо об’єктивна сторона злочину полягає у скоєні дій у формі некрофілії, (ст. 297 КК України), що зустрічається дуже рідко [13, 152-156].

Визначення того, що таке статевий злочин і що таке сексуальна поведінка, яка відхиляється від норми, залежить від суспільних стандартів, що змінюються. Цю залежність, поза сумнівом, ілюструє виключення гомосексуальної поведінки з кримінально караних діянь і її наступна «депаталогізація» у психіатрії. Як зазначає Крістін-Браун, розмиті межі того, що підпадає під визначення «аномальної» сексуальної поведінки, вказують на швидше соціальну, ніж медичну основу визначення статевих девіацій. Проте деякі сексуальні захоплення вважаються дисфункціональними як з психологічної, так і з соціальних поглядів [38].

У юридичній літературі дані різні визначення статевих злочинів. Так, Я. М. Яковлєв визначав статеві злочини як передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, що посягають на статеві стосунки, притаманні склався в суспільстві статевою укладу, які полягають в умисному вчиненні з метою задоволення статевої потреби суб'єкта або іншого певної особи сексуальних дій, що порушують статеві інтереси потерпілого чи нормальні для цього укладу статеві відносини між особами різної статі[44, 64].

Аналогічно визначає статевий злочин Б. В. Даніельбек – як передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, що має сексуальний характер, посягає на нормальний уклад статевих стосунків у суспільстві, що здійснюється для задоволення своєї або чужої потреби[17, 26].

О. М. Ігнатов, критикуючи ці визначення статевих злочинів, пише, що в цих визначеннях, по-перше, характеристика діяння відривається від статевої моральності як основного регулятора статевих відносин і, по-друге, виключається можливість визнання статевим злочином суспільно небезпечних дій, зроблених не з сексуальних мотивів[22, 6].

Отож, підсумовуючи вище вказане можна дійти висновку, що у статевих злочинах родовим об’єктом є чинний у демократичному суспільні уклад у галузі статевих відносин, які повинні будуватися між особами, які досягли певного віку і певного психічного та фізичного розвитку. Статеві відносини мають будуватися на почуттях добровільності.

Суб’єкт статевих злочинiв – як правило, спеціальний. Його ознаки (властивостi) кореспондують з вiдповiдними ознаками потерпілих.

Характерна особливість статевих злочинів полягає в тому, що вони мають сексуальні мотиви, спрямовані на збудження чи задоволення статевого інстинкту; визначаються в основному з застосування сили, великій різниці у віці, порушенню близьких відносин і порушенню громадського порядку, але їхньої зв’язок із клінічними поняттями статевих девіаций не є прямим. Сексуальні дії, які утворюють об'єктивну сторону цих злочинів, завжди спрямовані на конкретного потерпілого. Всі вони вчиняються з прямим умислом, бо вчинюються з певною метою – порушити чи задовольнити статеву потребу.

В Кримінальному кодексі України як статеві злочини найбільше закріплені такі випадки девіантної статевої поведінки, як зґвалтування, статеві злочини проти дітей та ексгібіціонізм.

Найбiльш розповсюдженою класифікацією злочинiв є їх тричленна класифiкацiя, що була накреслена в загальних рисах ще П. I. Люблинським. В цьому планi статевi злочини подiляються на:

1) статевi злочини, що посягають на статеву свободу жiнки (до них треба вiднести зґвалтування, задоволення статевоi пристрастi неприродним способом, примушування жiнки до статевого зв’язку);

2) статевi злочини, що посягають на нормальний статевий розвиток неповнолiтнiх (статевi зносини з особою, яка не досягла статевоi зрiлостi, розбещення неповнолiтнiх);

3) iншi статевi злочини (мужолозтво) [27, 38].

Таким чином, статева злочинність – сукупність відповідних злочинів, тобто тих діянь, які виражаються у насильницькому задоволенні статевої пристрасті, примушуванні до вступу в статевий зв’язок, розбещенні неповнолітніх, статевих зносинах з особою, яка не досягла статевої зрілості, грубому порушенні громадського порядку, скоєне шляхом оголення статевих органів у громадських місцях, які відбуваються з метою одержання як сексуального, так і морального задоволення.

Статевий злочинець – це особа, яка скоїла злочин, який виражається у насильницькому задоволенні статевої пристрасті, примушуванні до вступу в статевий зв’язок; розбещенні неповнолітніх; статевих зносинах з особою, яка не досягла статевої зрілості; грубому порушенні громадського порядку, скоєного шляхом оголення статевих органів у громадських місцях, які відбуваються з метою одержання як сексуального, так і морального задоволення.

 

 

Найбільш поширеною у вітчизняній науці кримінального права є теорія об’єкту злочину як суспільних відносин. Так, Б. С. Никифоров писав, що об’єктом злочину є не будь-які суспільні відносини, а лише такі, існування, укріплення і розвиток котрих в цілому або в частині є в даний історичний момент умовою існування нашого суспільства [36, 28-29]. «Самі ж суспільні відносини, – вказує В. Я. Тацій, – як об’єкт кримінально-правової охорони являють собою певні зв’язки між людьми (суб’єктами відносин), що складаються в процесі їх сумісної матеріальної та духовної діяльності на основі визначеного способу виробництва і специфіки, що відображається на кожній ступені природно-історичного розвитку суспільства. Таким чином, суспільні відносини завжди необхідно розглядати як визначений результат соціальної діяльності»[43, 16].

Як уже зазначалося у Розділі ІV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» передбачається відповідальність за зґвалтування,