Комплексний системний порівняльно-правовий аналіз кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за зґвалтування

 

 

Кримінальна відповідальність – це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених санкцією статті КК України обмежень особистого, майнового, або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.

Складність проблематики кримінальної відповідальності за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи не в останню чергу зумовлена тим, що у цьому разі йдеться про поведінку в інтимній сфері життя людини.

Під час призначення покарання за злочини передбачені у ст. 152 КК України та ст. 153 КК України суди мають виходили з того, що зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку насильницького статевого акту, при цьому не має значення чи закінчив ґвалтівник статевий акт у фізіологічному розумінні. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом вважається закінченим злочином з початку здійснення, вказаних у законі дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті [48]. Згідно санкцій названих статей кримінальне покарання призначається у вигляді позбавлення волі на різний строк залежно від кваліфікуючих ознак злочину.

Відповідно до ст. 17 КК добровільна відмова від вчинення зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом виключає відповідальність за замах на вчинення цих злочинів.

Дії учасників групового зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 152 КК або ч. 2 ст. 153 КК і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Проте деякі суди помилково вважають, що кваліфікуюча ознака вчинення зґвалтування групою осіб відсутня у разі, коли інші учасники злочину не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність пристрасті [48].

Статтею 155 КК передбачено відповідальність за добровільні статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості. Потерпілою може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, яка не досягла статевої зрілості. Добровільні статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, утворюють склад злочину в разі, коли суб’єкт знав або припускав, що потерпіла особа не досягла статевої зрілості, а так само тоді, коли міг і повинен був це передбачити. Якщо потерпіла особа за своїм розвитком або через свій малолітній вік не розуміла характеру та наслідків вчинюваних з нею дій, злочин підлягає кваліфікації як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Висновок про саме такий стан потерпілої особи має ґрунтуватися на даних судово-психологічної експертизи [45, 185].

Статтею 156 КК передбачено відповідальність за вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він спричиняє шкоду нормальному моральному та фізичному становленню неповнолітніх, формує аморальні погляди у дитини [13, 302].

Потерпілими від зазначеного злочину можуть бути особи як чоловічої, так і жіночої статі, яким не виповнилося 16 років. Для відповідальності за цей злочин не має значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості.

Важливим елементом при вчиненні зазначеного злочину є вчинення винною особою розпусних дії (ці положення стосуються і норми ст. 156 Розбещення неповнолітніх) по відношенню до неповнолітньої особи. Зокрема, розпусні дії можуть бути фізичними (оголення статевих органів, винної чи потерпілої особи, непристойні доторкання до статевих органів, які викликають статеві збудження, навчання статевим збоченням, імітація статевого акту, схилення або примушування потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою, вчинення статевих зносин у присутності дитини, акту анонізму тощо), та інтелектуальними (ознайомлення дитини із порнографічними зображеннями, відеофільмами, цинічні розмови з потерпілою особою на сексуальні теми тощо). Вчинення розпусних дій як правило має на меті задоволення статевої пристрасті або на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту. Для цього складу злочину згода потерпілих на його вчинення не має значення і на кваліфікацію та міру покарання не впливає. Санкція статті 155 статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості у ч. 1 передбачає альтернативне покарання у вигляді обмеження або ж позбавлення волі на строк до п’яти років. Кваліфікуючою ознакою злочину є статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, вчинені батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки караються лише позбавленням волі.

 

 

Отже, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості характеризуються аморальністю та цинізмом винних осіб. Вони принижують честь і гідність потерпілих осіб (навіть за наявності згоди потерпілого ст. 155, 156 КК України), завдають тяжкі наслідки для фізичного і психологічного здоров’я потерпілого.

Зважаючи на